Як баба Таня врятувала цілий рід

Олена Приліпко

Мам, а хто була та жінка, що в голодовку бабусі й дідусю тої полови відсипала? – питала я ще маленькою в мами. Голод 1933-го моя бабуся називала голодовка.
– Так то ж бабуся Таня!
А я, мала, й забула. А бабуся ж розказувала.

Баба Таня – двоюрідна сестра моєї баби Лєни. І вони були дуже між собою схожі, і обличчям, і поставою. Але такі яскраві ясно-сині очі за все життя я бачила тільки ще в однієї людини – у мого діда Федора. Вони теж навіть у старості лишалися у нього такими молодими… Очі чесної, щирої і правдивої людини.

Пам”ятаю момент: бабуся Таня сидить, зіпершись спиною на грубку, гріється. Спокійна і умиротворена. Дрібнесенька, худесенька, ручки малесенькі. Сиве-сиве, аж біле волося. Дві її доньки, тьотя Наташа і тьотя Ліда, весь час поруч з нею: «Що вам, мамо? Чого вам дати?» А їй і не треба нічого. В теплі, в добрі, і діти поруч. Старим людям мало треба.