Як танкіст став десантником

Оксана Радушинська

Ми навчалися в одній школі, в одному класі. Часом сиділи за однією партою. Він списував у мене уроки й інколи допомагав носити додому важкий портфель. А через два десятки років по завершенню школи я, журналістка, маю нагоду розповісти про нього не як про однокласника, а як про гідного захисника України. І превалюють у цьому матеріалі не ідеалістичні дитячо-шкільні спогади, а чіткі роздуми про армію, про життя, про війну, про гідність.

Сержант Олександр Щур – військовослужбовець однієї з військових частин Старокостянтинівського гарнізону на Хмельниччині.

Майор Олександр Петрук: «Кожен, хто живе в Україні, повинен тримати в душі і в серці свою країну, бути українцем!»

Йому, як і незалежній Україні, – двадцять вісім. Утім йдеться не про життєвий вік, а про строк служби в Збройних Силах України. «Маю двадцять вісім «календариків!» – говорить він, розповідаючи про літа, віддані військовій стезі. Закінчивши у 1991 році Калінінградське військове авіаційно-технічне училище за спеціальністю «радіотехнік», 27 липня, згідно з розподіленням, прибув до Старокостянтинівського гарнізону, що на Хмельниччині. А вже 19 серпня у Москві стався путч, по якому розвалився Радянський Союз. Перші місяці незалежної України, військова присяга на вірність її народу і – понад чверть віку у камуфляжі та з… піснею.

Начальник 42 Гарнізонного будинку офіцерів, активний волонтер Творчої сотні «Рух до перемоги» майор Олександр ПЕТРУК із початком збройного вторгнення російських військ на територію України, побував на війні спершу в якості співочого армійця.