Ми починаємося з пісні

Тетяна Іванчук,
письменниця

Моя перша пісня співалася під музику бабусиної тертки: «Прийде тато, прийде мама!» Пам’ятаю себе в ранньому дитинстві: гойдалка в маминому саду між двома сливами і я, маленька, підлітаю до неба і співаю: « Сіла птаха білокрила на тополю». А поряд всього на півтора року старша сестра веде другим голосом: «Сіло сонце понад вечір за поля». Це була пісня про наше сонце, про наші поля і тополі і зовсім про чужого молодого скрипаля, який ввижався мені чогось білочубим Іваном Франком у вишиванці зі скрипкою. А бабуся слухала і наказувала: «А дивіться мені, не проспівайте своєї долі». А ми співали і слухали, слухали і знов співали. Вбирали в себе цілющу силу пісні, як ліки, то могутню і грізну, то тендітну і ніжну, жартівливу і з хитринкою, журливу і сумну, підбадьорливу і повчальну. Купались у пісенній купелі, починаючи з маминої і бабусиної колискової.