Олександр Козинець — український письменник, науковець, педагог та логопед. У його творчому доробку — шість поетичних збірок, роман та кілька оригінальних літературних проєктів. На початку 2022 року світ побачила збірка короткої прози «Шість плюс один», де кожна з повістей — написана Олександром Козинцем у дуеті з шістьома іншими авторами. Творчої колаборації в такому форматі ще не було в українській літературі. Вихід нової книжки надихнув на теплу розмову про творче й особисте.
1. Ви пишете з дитинства. Перший вірш написали в 10 років. За цей час Ви стикалися з якимись стереотипами як письменник? Може, стикаєтеся й досі?
За останні кілька років я прочитав безліч літератури на кшталт: «Як гарно писати?», «Як розкрити творчі здібності та звідки брати натхнення?». Але зрозумів, що чужий досвід для мене не завжди працює. Це хибне уявлення — вважати, що, перечитавши всі книги під загальною назвою «Як стати класним письменником?», можна створювати такі тексти, які торкатимуть серця. Можна досконало «зробити» сюжет, здобути філологічну освіту чи вишуканою літературною мовою написати текст, технічно досконало підготувати його до друку. І буде успіх! Правда! Проте, вважаю, без Божої іскри таланту та внутрішнього світла (яке хороший письменник залишає в кожному зі своїх творів; від якого в читача є відчуття «мурах»), справжнім письменником стати не вдасться.
Мрію, аби наше суспільство швидко подолало стереотип про те, що письменники, художники та музиканти повинні безплатно дарувати свою творчість людям, ніби їм не потрібні кошти ні на базові потреби, ні на мистецтво. Щоразу, коли ви зустрічаєте письменника, художника чи музиканта, пам’ятайте: приходячи до перукаря, ви не кажете йому просто «дякую» за роботу, бо він хороший спеціаліст, а й оплачуєте його працю. Праця митців — така ж сама праця, як перукаря, сантехніка чи вчителя. Вона має оплачуватися й цінуватися суспільством.
2. Комусь добре пишеться в транспорті, у подорожах, а хтось працює лише вдома, в цілковитій тиші. У яких умовах найкомфортніше творити Вам?
Я належу до людей, які люблять творити в тиші. Та далеко не завжди її вдається знайти. Тим паче, коли мешкаєш у місті й постійно знаходишся в соціумі. Прозу не пишу в публічних місцях, навіть короткі есеї. Мені потрібна повна концентрація на історії. Тоді можу записати думку одразу такою, яка не потребуватиме багато змін. Коли працюю вдома над прозою, прошу до мене в кімнату, за можливості, не заходити. Навіть вимикаю інтернет на телефоні та закриваю всі вкладки соціальних мереж у ноутбуці, щоб будь-яке сповіщення не збило з думки. Лише тоді, коли відчуваю, що все, що міг сказати тут і тепер, написав, «повертаюся у світ» та відповідаю на повідомлення.
А от поетичні тексти народжуються всюди: в метро, посеред вулиці, в театрах, на вокзалах, у потягах, навіть вночі… Ніколи не знаєш, де й коли прийде натхнення. У такі миті просто зупиняюся й у телефон записую рядки, які потім переростуть у вірші.
3. Де Ви зазвичай пишете: в ноутбуку, в нотатках телефона чи в блокноті від руки? Чи всі написані Вами твори показуєте світові?
До з’яви в моєму житті ноутбука поезію й прозу записував у блокнот. Проте, як тільки отримав можливість зберігати тексти в документах Word, від руки писати прозу припинив.
Вірші, чи їхні частини, в мене записані скрізь: від чеків з магазину до нотаток телефона. Люблю миті, коли є можливість писати вірші на папері. До речі, всі мої поетичні блокноти переважно списані олівцем, адже я часто роблю правки, щось додаю чи стираю. Вірші, написані на папері, для мене особливі: можу сприйняти їх візуально, відчути кожен рядок. Якщо можливості записати вірш від руки немає, завжди поруч телефон. Хоча буває й так, що десь у кафе чи в ресторані я йду мити руки й розумію, що саме зараз прийшов початок нового вірша. Миттєво дістаю ручку (яка зазвичай у мене з собою) й можу навіть на серветці чи на паперовому рушнику написати думку, яка мені сподобалася. Потім із неї народиться вірш.
Усі вірші впорядковую за хронологією. Наразі «веду» сьомий блокнот. Відповідно, і вордівський документ, у якому містяться найсвіжіші вірші, має назву «7 блокнот».
Звісно ж, не все написане показую світові. Є вірші, які оприлюднюю не раніше, ніж за кілька років після їхнього написання, а кілька десятків віршів не хочу, щоб хтось прочитав взагалі. Вони збережені в окремому файлі. Має ж автор право на особисте?
4. Добре відредагований текст — це важливо? Чи багато уваги Ви приділяєте редагуванню своїх творів?
Дуже важливо! Для мене це одне з ключових завдань у творчості. На редагування прозових та поетичних текстів витрачаю навіть більше часу, ніж на їхнє створення. Є вірші, написані 10-15 років тому, до яких можу повертатися та вносити зміни й зараз, бо часом мені здається, що тепер можу висловити певну думку більш влучно. Проте, звісно, не руйную конструкцію тексту загалом і не знищую навіть ті вірші, які мені сьогодні здаються слабкими. Усе має право на життя. До того ж, вони колись були опубліковані в соціальних мережах і для когось навіть стали визначальними.
А ще мені пощастило з літературною редакторкою (усміхається — прим. ред.), яка, крім пунктуаційних помилок, виловлює технічні й стилістичні огріхи, дрібні ляпи в сюжетах тощо. Коли отримую від неї свій текст у режимі правок, звертаю увагу на те, яких помилок припустився й намагаюся надалі їх не робити, спрощуючи таким чином роботу їй і невпинно вдосконалюючи себе.
Я не маю філологічної освіти (за освітою О. К. — логопед, кандидат педагогічних наук з корекційної педагогіки — прим. ред.). Але люблю, коли і в житті, й у творчості після того, як людина «готує», вона прибирає за собою «на кухні». Тому мені мало просто написати текст: намагаюся його довести до стану, який мене влаштує як автора і як читача.
Кажуть, ідеалу досягнути неможливо. Погоджусь. Можна вічно редагувати тексти. Але якоїсь миті настає відчуття, що в конкретному віршеві чи оповіданні вже можна ставити крапку. Я так і роблю, й більше ті тексти не змінюю. Є вірші, редаговані, мабуть, єдиний раз, як тільки були написані, а є тексти, які зазнають змін упродовж тривалого проміжку часу, й не факт, що сьогодні — кінцева версія. Тому для мене немає нічого дивного в тому, що початкова версія якогось твору від сьогоднішньої може сильно відрізнятися.
5. Які теми у творчості зараз чіпляють Вас найбільше, а які відштовхують? Якої літератури, на Вашу думку, бракує світові?
Теми духовного зростання, світобудови й відчуття Бога мені останнім часом відгукуються найбільше. Хочеться у творчості говорити про те, як людина може змінюватися, наскільки важливо щодня рости й ставати кращим за себе вчорашнього. І йдеться не про релігію, а про розвиток, про те, що тільки рух уперед дозволяє нам бути цілісними й наповненими, змінюватися не лише фізично, а й духовно. Стояти на місці, в однаковому стані, швидко набридає. Через це в людей і виникає чимало проблем: душевних, а згодом — фізичних. Коли ж маємо чим себе зайняти, невпинно вдосконалюємося, нам ні́коли сумувати чи думати про те, «а навіщо я живу?». Ми відчуваємо свою потрібність та знаємо, що цінні в цьому світі. Щоправда, не менш важливо не перевантажувати себе так, щоб падати з ніг. Усе має бути в міру: і час для роботи, і для саморозвитку, й для відпочинку.
Як раніше, так і зараз, вважаю, що світовій та українській літературі бракує світлих і добрих текстів, які б надихали до вдосконалення, духовного зцілення нації; реальних історій успіху, сили духу, де шляхом боротьби головний герой трансформується й бачить світ ширше. Моє правило незмінне: намагаюся писати такі тексти, які самому цікаво прочитати.
6. За два минулі роки світ побачили три Ваші книжки, дві з яких — одноосібні (роман «Картка Марії», поетична збірка «Дороги світла») та нещодавно видана колективна (збірка короткої прози «Шість плюс один»). Чи задоволені Ви втіленими проєктами? Чого зараз більше хочеться: поезії чи прози?
Усіма трьома проєктами я задоволений. Кожна з книжок пройшла непростий шлях. Я вдячний небу за те, що роман «Картка Марії» допоміг мені змінити оточення: став лакмусовим папірцем у взаємодії зі світом та показав, з ким у мене категорично різняться світогляди.
Багато «земних митарств» довелося пройти, перш ніж усі технічні й життєві аспекти склалися, і з величезною затримкою (хоча Богу видніше) від запланованої дати виходу з друку таки побачили світ «Дороги світла».
Непростий шлях має й проєкт «Шість плюс один». У ньому сім авторів. Нести відповідальність за такий проєкт, ідею якого я колись сам і вигадав, звісно, непросто. Та я взяв на себе цю ношу й радію, що на початку 2022 року ця цікава збірка оповідань вийшла нарешті друком і зараз у продажу. Я не знаю подібних проєктів, де один автор з іншими шістьома написав дуетні історії. Та ще так написав, щоб читач не відчував, що текст писало двоє людей. У цьому є певна унікальність нашого проєкту.
Нині моя душа більше потребує віршів. Я й сам зараз поезію читаю більше, ніж прозу. З одного боку, через те, що бракує часу на «товсті» книжки, а з іншого — мені зараз ближче поетичне чуття світу. Читаючи інших авторів, надихаюся на нові вірші й сам.
7. Кожна Ваша книжка — витвір мистецтва. У дизайн та оформлення кожної Ви закладаєте щось особливе, чи не так? Що має відчути читач, побачивши Вашу книжку, торкнувшись її, перш ніж розгорнути й почати читати?
Найперше, що я хочу, щоб відчував читач, — це те, що книга створена з любов’ю та зі смаком. Візуальний супровід для мене такий само важливий, як і наповнення. Я справді докладаю багато зусиль, щоб мені подобався візуал книжки. Я люблю деталі, щось не одразу помітне. Через це в моїх збірках багато символів та знаків. Однак часто люди не оцінюють складне візуальне рішення та колажі. Коли запитую декого після прочитання: «Як гадаєте, що означає це зображення чи певна фігура?», отримую відповідь: «Ми про це не думали й навіть не помічали його/її, поки ти не звернув увагу». Тому в нових збірках буде простіший підхід до візуального оформлення. Проте вірю, що текстове наповнення, навпаки, глибшатиме. Та не хочу забігати наперед. Поживемо — побачимо, як буде насправді. Вірю, що з друку вийде ще багато моїх книжок і кожна відрізнятиметься від попередньої.
Раніше мої книжки виходили переважно за власний кошт, і дизайн я втілював той, який найбільше задовольняв мене. Крім того, зважаючи на мою професію, я ще й намагаюся враховувати інклюзивний компонент у своїх книжках: збільшений шрифт тексту, нумерація сторінок більшим кеглем, великі зображення, — щоб люди з порушенням зору, наприклад, чи люди старшого віку без напруження читали мої збірки і їм було комфортно.
8. Ви дуже сучасний автор — активно ведете творчі сторінки в соцмережах, читаєте свої вірші в ТікТок. Що приносить більше задоволення: онлайн-популяризація творчості чи живі презентації й зустрічі з читачами?
Коли бачиш на екрані телевізора, як щойно приготовлену їжу ставлять на стіл, слина від того таки починає виділятися. Навіть виникає бажання поїсти. Однак бачити їжу на екрані й безпосередньо смакувати нею десь у закладі чи вдома за столом — це різні речі. Хай які розвинені сьогодні технології онлайн-популяризації (а я справді докладаю зусиль для того, щоб на моїх творчих сторінках у різних соціальних мережах було різне наповнення: десь — візуальне, десь — голосове, а десь, щоб акцент був лише на текстах), проте й далі для мене найцінніші — живі зустрічі, коли можна дивитися в очі своїм читачам та відповідати на їхні запитання. Це щастя, коли після презентацій до мене підходять люди підписати книжку, обійнятись чи сфотографуватися. Ці незабутні миті радості дорого коштують!
9. Одне з Ваших захоплень — театральні вистави. Розкажіть, будь ласка, яку роль відіграє театр у Вашому житті й чи багато вистав Ви відвідали? Можливо, маєте улюблені?
Так, я дійсно люблю театр! Окрім подорожей, про які я неодноразово згадував, звідки повертаюся з новими віршами та ідеями, джерелом натхнення для мене давно є театр. Можу, звісно, порадити чимало вистав, навіть у кожному з основних театрів Києва назвати мої улюблені вистави. Проте скажу загалом: кожна вистава залишає різні емоції, збагачує змістовними цитатами, які потім надихають на вірші та прозу. У мене, до речі, є не один вірш, написаний під впливом вистав. Є навіть кілька віршів-присвят конкретним виставам. Деякі репліки героїв чи головна тема вистави надихають на створення нового оповідання чи підказують потім образ героя майбутнього мого твору. Якщо в мене буде вибір «піти в театр» чи «піти в кіно», першочергово обираю театр, а на друге місце ставлю похід у кіно.
10. Про що Ви мрієте зараз і за що дякуєте?
Найбільше дякую Богові за те, що живу та мрію написати ще чимало текстів. Вважаю слово «дякую» одним із ключових у житті людини, адже все, що ми маємо, — результат нашої роботи над собою. Проте не все від нас залежить. Багато нам дається небом. Й, розуміючи це, хочеться, щоб кожен день був наповнений теплом, добром і світлом, а вечірнє «дякую» було ще глибшим за ранкове. Бо зранку, коли прокидаємося, ми дякуємо за те, що живі, за те, що маємо час на творення тут і тепер — свого чи, можливо, навіть чийогось щастя. А ввечері в нас є змога осмислити, яким багатим був наш день на події, новий досвід та людей.
11. Вам, мабуть, час від часу, друзі й знайомі говорять, яким вони Вас бачать. Якщо узагальнити їхнє бачення, який би портрет вималювався?
Якщо мій портрет складати із розповідей друзів, він буде не настільки світлим і теплим, як той образ, яким я сам себе уявляю. Думаю, друзі загалом сказали б, що я талановитий, надійний, привітний, неконфліктний. Дехто з них навіть пишається мною чи в чомусь рівняється на мене. Але точно б додали, що часто зайнятий, самокритичний і з недовірою ставиться до світу. Але на все є свої причини: в житті мені часто доводилося розраховувати тільки на себе, тому я скептичний, обережний, волелюбний, іноді різкий у спілкуванні. Проте завжди вдячний і «теплий» до тих друзів, від кого відчуваю підтримку. Справжніх друзів з роками поменшало. А тих, хто є, ціную ще більше, розуміючи, що це — взаємно.
12. Ну й наостанок: назвіть три свої сильні якості й три ті, яких би хотіли позбутися чи які прагнете змінити.
До сильних сторін я б відніс свою структурованість, завбачливість, лаконічність. Це допомагає як у творчості, так і в житті. Хочу змінити в собі надмірну різкість у поводженні з деякими людьми, недовіру до світу й невпевненість у собі. Власне, такі завдання й ставлю собі на цей рік: посилити свої кращі сторони, відкрити нові (можливо, поки неусвідомлені) й обов’язково рости в тих аспектах, які в собі зараз прагну змінити.
Ще я часто кажу людям правду в очі. А правда не завжди приємна. За це мене дехто недолюблює чи намагається оминути. Та це — право кожного. А мені робити своє: жити в гармонії з собою та світом.
