З журналістським хамством треба щось робити. Ну, от чому молоденька дівчинка чи хлопчик в студії будь-якого канала звертається до сивочолого мужчини чи набагато старшої жінки просто по імені? Їй 25, йому 60. Просто Сергій, чи Іван, чи Леонід. Ситуації не рятує навіть кумедність моменту коли у відповідь молоденьке дівчатко чує від підстаркуватого експерта чи політика: “пані Ірино” чи “пані Наталю”.
Можна було б не зважати на невихованість та брак професійної етики молодої журналістської порослі. Та виявляється вони можуть бути чемними і професійними. Але не з усіма. Іноді приходиться чути: “Олег Валерійович”, “шановна Юліє Володимирівно”, “Володимир Борисович”. Така вибірковість не може бути пов’язана лише з повагою журналіста до посади чи життєвого досвіду. Бо дехто з тих, хто заслужив журналістську ласку не мав і не має а ні посад, а ні власної життєвої історії. Тобто, справа в іншому.
Припускаю, що ми маємо справу не просто з хамством окремих ведучих по відношенню до більшості політиків та експертів. Маю два пояснення. По-перше, можливо, це страх російськомовних випускників українських ВИШів перед вживанням питомо українських слів, наприклад перед зверненням до людини “пан-пані”. По-друге, і воно найгірше, якщо це цілеспрямоване насадження хамовитого ставлення до розумної людини, адже телеглядачі апріорі сприймають гостя студії як професіонала, людину обізнану краще за інших. От і прищеплюється громадянам вірус нігілістичного, скептичного ставлення до інтелектуалів. Так непомітно люди привчаються до простих, пропагандистських штампів у словах та поведінці в суспільному просторі.
