Як часто ми за званнями, посадами перестаємо бачити людину: з її радощами чи смутками, перемогами чи поразками… Сергій Тупальський, нині в.о. начальника Одеської митниці, вразив не тільки професійною обізнаністю, фаховістю, а ще й відвертістю, щирістю, оптимізмом, любов’ю до життя. Утім, читайте і аналізуйте самі.
— Якщо брати до уваги Ваш життєпис, то багато рядків у ньому відведено саме навчанню. Звідки чи від кого у колись сільського хлопчини така спрага до знань?
— Не буду вигадувати, що з дитинства любив вчитися. В школі, звичайно, були улюблені вчителі та предмети, але були й такі, які йшли важко. Та вже в Національній Академії Прикордонних військ України зрозумів, що коли в тебе немає впливових родичів або купи грошей, знання – це єдине, що надає можливість людині у суспільстві рухатись вгору. Працює воно як у спорті. Прочитав додаткову книжку – фактично зробив черговий крок. Відвідав семінар – ще два кроки до наступної мети.
Однак я розумів, що для того, щоб піднятися на наступну вершину, мені не вистачить лише книжок. Потрібні системні знання, правильна методика навчання. Тому я йшов до вишів.
Зараз часу на навчання менше. Але все одно намагаюсь відвідувати цікаві семінари, читати книжки, наукові статті.
— Окрім отриманих дипломів маєте, можливо, вже і науковий ступінь?
— Наукового ступеню поки що немає. Але в мене є бажання колись почати викладати. На керівних посадах я неодноразово стикався зі студентами-практикантами, із зовсім молодими працівниками, які прийшли на роботу одразу після вишу. Вони всі розумні, добре підготовлені. Але, мені здається, що їм дещо не вистачає глибинного розуміння, що таке митниця, чому вона важлива для держави, для її економіки. І от це я б хотів передати молодому поколінню. Мабуть, це міг би бути курс з історії. Поки що це лише думки. Та й часу зараз не вистачає. Але колись я повернусь до цієї ідеї. А там, вже справа й до наукового ступеню могла б дійти.
— Ніколи не хотілося спробувати себе в якійсь іншій сфері? Адже посада, яку займаєте, потребує не тільки багато розумових, фізичних сил, а ще й несе в собі певні ризики (від автора: наприкінці грудня, вже після того, як відбулося це інтерв’ю, Сергій Тупальський був переведений з посади в.о. начальника Київської міської митниці на посаду в.о. начальника Одеської митниці).
— Ви знаєте, мабуть, не зможу. Це не дуже скромно, але вважаю, що мій досвід саме у митній та правоохоронній діяльності, управлінні потрібні державі.
Хоча я розумію ваше питання. Є багато висококласних спеціалістів у митній сфері, які після так званих реформ, коли митниця була об’єднана з податковою без урахування реальних потреб митної системи, залишили службу. Зараз вони працюють у приватному секторі, викладають, займаються бізнесом. І, на мою думку, митна система України багато чого втратила через їхнє звільнення.
Не додають оптимізму й низькі заробітні плати у цій сфері, постійний тиск з боку різних правоохоронних органів, політичний тиск, коли окремі політики безпідставно звинувачують митницю у якихось зловживаннях, навіть не розуміючи, що митники працюють у правовому полі, яке є у державі, і не можуть виходити за рамки закону.
Через все це ми кожного року втрачаємо спеціалістів, висококласних професіоналів, в яких просто опускаються руки. Але хтось же має виконувати цю роботу.
— Сьогодні багато можна чути про корупцію, контрабанду. Митників також підозрюють в усіх можливих і неможливих гріхах. Чому так? Що робите особисто, аби рівень довіри громадськості до вашої професії навпаки зростав? І наскільки це важливо?
— Це складне питання. По-перше, митна справа – дуже вузькоспеціалізована. Навіть важко провести аналогію. Візьмемо навіть медицину. Якщо в вас болить горло, ви можете в Інтернеті знайти безліч сайтів, де написано, як лікувати біль у горлі, навіть з розрахунком яких та скільки ліків вам потрібно. Якщо ж вам треба оформити на митниці якийсь товар, навіть нескладний, не товар подвійного призначення, а якийсь, наприклад, одяг, то скоріш за все простої інструкції ви не знайдете. Тобто більшість населення взагалі не розуміє, як працює митниця, на підставі чого приймаються рішення.
Але одночасно з телевізорів ми постійно чуємо про корупцію на митниці та контрабанду. І це відбувається не один та не два роки. Якщо подивитись на це очима людини поза системою, то звичайно є відчуття, ніби будь-який митник – це корупціонер, а крім контрабанди в країну інший товар і не потрапляє. І звичайно, що в суспільстві сформувалося відповідне сприйняття митниці та митників.
Хоча насправді, кількість корупційних правопорушень на митниці не перевищує їх кількості у будь-якій іншій сфері. А контрабанда, якщо ми говоримо саме професійними термінами, у вартісному та ваговому відношенні складає долі відсотків у порівнянні з офіційно оформленими вантажами.
І це насправді вкрай важливе питання. Адже я особисто знаю багато професіоналів, які залишили службу через подібний тиск з боку суспільства. Уявіть, ви чесно виконуєте свою справу, працюєте на користь держави, а потім приходите на батьківські збори у школі, і на вас дивляться, як на корупціонера…
Цю проблему треба вирішувати. І, на мою думку, виключно на загальнодержавному рівні. Адже вона стосується не тільки митниці, а й інших інститутів держави, які теж втрачають довіру з боку суспільства.
Як саме її можна вирішити? Гадаю, лише запровадженням відповідальності за свої слова та дії. Розумієте, є науково доведений факт, що кількість публікацій у ЗМІ про самогубства впливає на кількість подальших скоєних суїцидів. Існування такої кореляції було доведено американським соціологом Девідом Філліпсом та підтверджено Всесвітньою організацією охорони здоров’я, практичним досвідом Австрії тощо.
І мені здається, що коли ЗМІ постійно ретранслюють безпідставні заяви політиків, якихось незрозумілих активістів про нібито корупцію та корупціонерів на митниці або у будь-якій іншій сфері, це теж формує в суспільстві стійке уявлення про те, що заробити достатньо грошей можливо лише за допомогою корупції, та, навпаки, чесний труд, бізнес взагалі неможливий у зв’язку з проникненням корупції в усі сфери життя. А це ж неправда!
Тому, на мою думку, для ЗМІ потрібно запровадити правила висвітлення інформації про корупцію. Така інформація повинна підтверджуватися фактами, рішеннями судів, тощо. І тоді може виявитись, що корупціонерів в Україні не так вже й багато.
— Що є найбільшою проблемою у митній повсякденній справі? Чи потребує вона реформування?
— Проблем дуже багато. Зараз митниця фактично не має низки функціональних можливостей та зв’язків з іншими контролюючими органами, не має права законодавчої ініціативи, і тому не може швидко адаптуватися до змін економічних та безпекових факторів. А це критично в умовах стрімкої зміни структури та обсягів міжнародної торгівлі через розвиток інтернет-торгівлі, цифрових технологій та сервісів міжнародної поштової та експрес-доставки. Одночасно низький рівень заробітної плати сприяє відтоку професійних кадрів з державної служби, зниженню професійного рівня посадових осіб, руйнуванню системи спадкоємності досвіду та практичних знань, зниження моральних бар‘єрів в колективі.
Вирішити ці проблеми можна лише проведенням комплексної реформи. Але подібна реформа може зайняти кілька років. І приклади інших країн доводять, що не завжди реформи у митній сфері успішні.
Тому спочатку нам треба стабілізувати ситуацію, підвищивши заробітні плати митникам. А також треба провести комплексне вивчення законодавства, міжнародного досвіду та сучасних світових тенденцій, щоб підготувати покроковий план з реформування. Лише після цього розпочинати реформу.
– Ви оптиміст? Чи можете прогнозувати, коли взагалі вся наша країна повернеться на шлях активного розвитку?
— Так, я оптиміст. І вважаю, що вже зараз наша країна рухається шляхом розвитку. Дійсно, не всі події, які відбуваються, позитивно відображаються на економіці. Але стратегічно ми обрали вірний шлях. Підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом це, насправді, дещо більше, ніж просто доступ до ринку ЄС. Сучасний світ, сучасна економіка дуже конкурентна. І ця конкуренція базується на стандартах. Тобто якщо ти поставляєш на ринок продукцію, яка відповідає європейським, світовим стандартам якості, екологічності, безпеки, але у більш привабливому дизайні, дешевше або з якимось додатковим сервісом, ти перемагаєш. Такі стандарти є будь-якій галузі – від продуктів харчування до одягу, від іграшок до автомобілів. Угода про асоціацію фактично дає українському бізнесу можливість рухатись шляхом створення продукції за світовими стандартами і пропонувати її всьому світу. В окремих галузях ця трансформація відбулась швидше, в інших це зробити поки не вдалося. Але абсолютно точно, що Україна стала на шлях інтеграції у світову економіку, і тепер від нас самих залежить, чи зможемо ми зайняти в ній гідне місце.
— Наскільки мені відомо, саме Ви стали нещодавно ініціатором створення Музею історії української митної справи. Яка була мета? Що вже вдалося зробити?
— Я був одним з ініціаторів. А над створенням музею працювала і досі працює група ентузіастів.
Що ж до мети. Довгий час історія української митниці була під забороною. Були заборонені музеї, неофіційно їх наказали не тільки розформувати, а у прямому сенсі знищити. На тих, хто намагався зберегти хоча б якісь експонати, очікувало покарання аж до звільнення. І мова не по минуле сторіччя, це про минуле десятиріччя!
Але як ми можемо забезпечувати спадкоємність поколінь, виховання молодих митників, коли самі не можемо навіть розповісти історію митниці? Всі знають: без минулого немає майбутнього. Тому, порадившись зі старшими колегами, ентузіастами митної справи ми й вирішили створити цей музей.
Поки що зробити вдалось небагато. Раніше музеї були значно більші. А зараз нам доводиться по крихтах збирати експонати та історії. Але ми не зупинимось. І колись, впевнений, Митний музей Києва стане однією з пам’яток міста.
— Нині модно йти в політику. Ви молода, амбітна людина. Чи думаєте про це?
— Я вважаю себе досить ефективним менеджером у митній сфері. Чи потрібно мені при цьому мати відношення до якоїсь політичної сили? Скоріш, навпаки. Мені потрібно виконувати покладені на митницю завдання, незважаючи на особисті відношення у тій чи іншій сфері.
Звісно, в мене є власне бачення політичних питань, розвитку нашої держави. Але поки ще я не відчуваю себе готовим до безпосередній участі в політичному процесі. Адже це, в першу чергу, відповідальність перед дуже великою кількістю людей.
— Спорт – знаходите на нього час, чи він у минулому?
— Так, звісно знаходжу. Не так часто, як би хотілося, але час від часу відвідую спортзал, бігаю. Спорт допомагає відволіктися, прочистити думки та по-новому подивитись на проблеми, які стоять перед тобою.
— Родина часто бачить господаря вдома? Як проводите спільний час в сімейному колі? Є якісь цікаві традиції, вподобання?
— Звичайно, часу на родину не вистачає. Хочеться довше побути з дітьми ввечері, але часто доводиться повертатися додому коли вони вже або сплять, або готуються до сну. Тому намагаюсь повністю виділяти час для свого сімейства, принаймні, один вихідний на тиждень. А ще цього року вдалося багато побути з родиною під час відпустки.
Що стосується того, як ми проводимо час, то ми любимо прогулянки та спорт. Інколи об’єднуємо це. Тобто гуляємо по парку, а потім влаштовуємо якісь невеличкі змагання на спортивному майданчику.
— Поділитеся найзаповітнішою мрією?
— Для себе мені нічого не треба, аби були здорові рідні. А мрія – мир в Україні. Тоді у всіх все буде добре.
Довідка:
Тупальський Сергій Васильович
Дата народження: 13.06.1978р.
Сімейний стан: одружений, є донька та син.
Народився в селі Малий Мидськ Костопільського району Рівненської області.
Після школи у 1995 році вступив до Національної Академії Прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького, яку закінчив з відзнакою у 1999-му.
Потім проходив військову службу в Прикордонних військах України на посаді заступника начальника прикордонної застави.
У 2000 році перейшов до роботи в органи Служби безпеки України, де працював до 2013 року на оперативних та керівних посадах (управління “А” СБ України, 2004-2012 рр. – управління “К” СБ України, за напрямком протидія контрабанді та корупції в митних органах).
З 2002 по 2007 рік навчався в Національній Академії Служби безпеки України за спеціальністю “Правознавство”.
Ще через 4 роки, з метою отримання нової спеціальності вступив до Університету банківської справи Національного банку України, який закінчив у 2014-му та отримав диплом спеціаліста за спеціальністю “Банківська справа”.
З 2013 по 2014 рік працював заступником начальника міжрегіонального відділу “Центр” Управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Міністерства доходів і зборів України.
У жовтні 2014 року очолив відділ митного оформлення автотранспортних засобів Київської митниці ДФС. Потім очолював митні пости “Святошин” та “Столичний”. З вересня 2016 року почав виконувати обов’язки начальника Київської міської митниці ДФС України.
Після визнаних бізнесом досягнень у забезпечені прозорих та ефективних митних сервісів для суб’єктів зовнішньо-економічної діяльності на столичній митниці, навесні 2018 року отримав пропозицію тимчасово очолити відділ адміністрування митних платежів ДФС України з метою проведення заходів по боротьбі з контрабандою у загальнонаціональному масштабі.
Протягом 6 місяців роботи запровадив аналітичні засоби боротьби зі схемами з мінімізації митних платежів. Завдяки цьому середньодобові надходження від митниць до бюджету України зросли до 1,64 мільярда гривень, що на 300 мільйонів більше, ніж було навесні.
Після виконання завдання з припинення основних схем з мінімізації митних платежів, у жовтні 2018 року повернувся на Київську міську митницю ДФС.
У груді 2018 року був призначений в.о. начальника Одеської митниці ДФС з метою налагодження її ефективної роботи.
Громадська діяльність:
У 2016 разом з друзями заснував у Костополі спортивний клуб “Базальтова скеля”, метою якого є створення можливостей для заняття спортом для дітей у невеличких містах. Наразі у клубі займаються греко-римською боротьбою кілька десятків дітей та підлітків. Деякі з них вже встигли завоювати призові місця на турнірах в Україні та за кордоном. У лютому 2019 року клуб виступив організатором турніру з боротьби у Костополі, на який зібралися спортсмени зі всієї України, а також приїхали команди з Республіки Білорусь.
У квітні 2018 року виступи ініціатором та засновником “Митної ліги” з гри “Що? Де? Коли?”. Наразі в рамках ліги відбулося дві гри – у квітні та у листопаді 2018 року.
Військове звання – полковник
Захоплення: спорт (майстер спорту України з самбо, майстер спорту України з рукопашного бою).
