Інформаційні стрічки новин рясніють повідомленнями про те, як у різних регіонах країни релігійні громади переходять від УПЦ МП (про перейменування далі) до ПЦУ – Православної церкви України. Законодавство унормовано, свою волю громадяни висловлюють на зібраннях, прогнозовані Кремлем криваві сценарії пробуксовують. Утім, шлях становлення Української церкви буде непростим і тривалим.
Процес необоротний
Журналіст і музикант Роман Коляда служить дияконом у Свято-Юріївському храмі ПЦУ в центрі Києва, у Дитинці, місці поховання давніх князів. До невеличкої церкви, в інтер’єрах якої вперше використали петриківський розпис, водять екскурсії. Пан Роман розповів Opinion: «Капличка в потаємному місці, у дворах. Місце намолене, там був Федорівський монастир. Нещодавно стався цікавий випадок, який демонструє настрої людей. Річ у тім, що наш настоятель спочатку з патріархом Філаретом був секретарем КП, і у всіх, хто його знає, не виникає питання, якого патріархату храм. Так ось, екскурсанти, які уважно роздивлялися церкву й ікони, раптом запитали: “А чи перейшли ви вже в Українську церкву?” Тобто навіть далекі від цього процесу люди сприймають перехід логічно. І питання масовості переходів для мене – питання часу».
Наприкінці лютого Міністерство культури, яке реалізує державну політику у сфері релігії, надало статистику: приблизно 350 громад змінили юрисдикцію, приєднавшись до ПЦУ (на інтерактивній карті в інтернеті таких уже понад 400). За словами релігієзнавця, доктора філософських наук Олександра Сагана, це більше, ніж у деяких православних церквах, що сумніваються, чи визнавати нашу Церкву. Щоправда, за даними Московського патріархату, кількість громад, що перейшли до ПЦУ, у десять разів менша – 36. Тобто дрібниця, порівняно із загальною кількістю храмів МП в Україні.
«Мінкульт щороку оприлюднює статистику про кількість зареєстрованих статутів релігійних організацій (не вірян, а статутів!), – розповів Opinion пан Саган. – Більшість аналітиків на основі цього роблять висновки про домінування УПЦ МП в Україні, що заперечує хоча б соціологія (ПЦУ підтримують 42 % православних, УПЦ МП – близько 15 %, а 40 % не визначилися з юрисдикційною належністю). У всьому світі кількість вірян визначають саме соціологи, а не статисти. З іншого боку, не можемо не враховувати того, що УПЦ МП внаслідок політики Леоніда Кучми отримала переважну кількість конфіскованої в радянські часи церковної нерухомості. Вона, користуючись прихильністю чиновників, розбудувала потужну інфраструктуру: понад 200 монастирів, близько 11 тис. храмів, 18 духовних навчальних закладів. Найбільша концентрація громад УПЦ МП на Вінниччині, Хмельниччині, Київщині, Житомирщині».
Як працює законодавство?
Ще задовго до отримання Томосу й появи нової Церкви окремі релігійні громади УПЦ МП висловлювали бажання перейти до УПЦ КП. Не всім вдавалося реалізувати задумане. Відбувалися і криваві сутички, в яких були залучені тітушки, а міліція-поліція зазвичай не втручалася. Недосконале законодавство, груба сила, залякування та цькування вірян робили свою темну справу. Але 17 січня цього року ВР ухвалила закон № 4128-д «Про внесення змін до деяких законів України (щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи)».
«До цього закону панувало суб’єктивне сприйняття суддями (а в більшості випадків зміни юрисдикційної належності православних громад відбувалися рішенням судів) норми “право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях” (ст. 8 ЗУ “Про свободу совісті та релігійні організації”), – пояснив Олександр Саган. – Були випадки, коли понад 90 % релігійної громади виявляли бажання змінити юрисдикцію, але будівля храму і рухоме майно залишалися з меншістю. Це призводило до багаторічних судових тяжб і, що неприйнятно для правової держави, різних рішень судів у різних регіонах при однакових вихідних даних. Тому ця норма потребувала негайного врегулювання, що й зробив закон, згідно з яким визначено поняття більшості громади, що й визначає подальшого власника майна – 2/3 від кількості членів громади».
«Цей закон став частиною закону “Про свободу совісті…”, власне, доповненням до ст. 8, – наголосив Opinion нардеп Віктор Єленський, голова підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій Комітету ВРУ з питань культури та духовності. – І це доповнення створило конкретніші умови, за яких відбувається перехід, легітимізувало можливість релігійних громад змінити свою підлеглість. Таку можливість вони мали і раніше, але не завжди могли нею скористатися – закон чітко не прописував, як це можна зробити».
22 січня Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (КГС ВС) України утвердив право громади ухвалювати рішення щодо своєї підлеглості. Адже це право намагалися привласнити (через внесення незаконних положень у статути громад) то священики, то єпископи, фактично перетворюючи громаду на «приписних кріпаків». Разом із законопроектом 4128-д рішення КГС ВС дає реальний механізм громаді відстояти свої конституційні права в частині зміни юрисдикційної підлеглості.
Від нісенітниць до провокацій
МП так просто не поступиться своїми позиціями. Олександр Саган прогнозує жорстке протистояння. Він виокремив кілька чинників, що стримують переходи:
«Передусім, інформаційна необізнаність більшості вірян з об’єктивною історією православ’я в Україні та домінування московських міфів. Нещодавно на своїй лекції про розвиток Помісної ПЦ в Україні почув від одного священика, що нинішня Помісна ПЦ “тягне” наше православ’я “під турецького султана”. Або ще одна популярна серед противників Томосу версія: “помісність – шлях до унії”. На жаль, частина людей вірять цьому. Інший чинник – після виборів новий президент скасує Томос, і ситуація у православ’ї повернеться до стану до 2018 року. У деяких областях клірики УПЦ МП взялися агітувати на підтримку одного з кандидатів, який в опозиції до влади і який нібито пообіцяв зневажити Томос. Цю нісенітницю теж немає сенсу коментувати».
Однак не лише нісенітницями і фейками обростає нинішня релігійна ситуація. На Волині московський священик стріляв по односельцях, які вирішили бути з ПЦУ. Голова СБУ Василь Грицак заявив про викриття спроб спецслужб РФ дестабілізувати ситуацію в Україні саме на релігійному підґрунті. За підпал храмів у Запоріжжі обіцяли 2 тис. доларів. Планувалися напади ще на 20 церков в Україні. Очільник СБУ розповів про намір зустрітися з предстоятелем РПЦ в Україні Онуфрієм, щоб попередити його про екстремістські акції.
Наталя Беліцер, експертка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, сподівається на користь від такої зустрічі. На її переконання, є сенс у профілактичних бесідах з усіма діячами РПЦ, які є церковними радикалами. Для усунення ймовірних загроз СБУ має працювати на упередження саме такими, не насильницькими, але ефективними методами.
«У суспільстві вже є усвідомлення того, що будь-які спроби захоплення церковних будівель, що належали УПЦ МП (нині РПЦ), – провокації, – наголосила Opinion пані Наталя. – Правоохоронцям треба посилити охорону цих будівель. Також забезпечити відвернення провокацій з боку радикально налаштованих прихильників і деяких церковних діячів РПЦ. Були дуже тривожні повідомлення про те, що вони не віддають ключі громадам, які вирішили перейти до ПЦУ. Саме держава має вжити всіх заходів, щоб убезпечити обидві сторони й уникнути провокацій. Були побоювання, що до насильницьких дій вдаватимуться праві радикали, але вони, здається, вже дуже добре усвідомили, що це насправді провокації і те, на що очікує Москва».
Міняйте назву
Можливо, формування нової Церкви було б менш болісним, якби країна мала чітку інформаційну політику. Вірянам і невірянам слід послуговуватися перевіреними джерелами, а не вестися на московські міфи та плодити чутки.
«Держава має усвідомлювати: церква – велетенська частина громадянського суспільства, – запевнив Роман Коляда. – Люди, які вважають, що церковними питаннями можна знехтувати як чимось архаїчним, легковажать. Держава має адекватно інформувати громадян у притаманні їй способи. У нас нині немає державного радіо й телебачення, але є Суспільне (пан Роман – ведучий на УР-1 – прим. ред.), і державні органи могли б адекватно взаємодіяти. Коли є потреба в коментарі, то сходити на ефір, а не просити листа зі списком запитань. Треба комунікувати в сучасний спосіб».
А що ж із назвою «УПЦ МП»? Законодавство вимагає перейменування церкви. Мінкульт попередив: якщо релігійна організація не виконуватиме вимог закону, то її діяльність може припинити суд. Проте в МП не бачать підстав змінювати назву, зате вказують на спробу держави чинити рейдерські захоплення майна. Про це заявив голова Синодального інформаційного відділу УПЦ МП архієпископ Климент (Вечеря).
«Їхні представники сказали, що це їх не стосується, хоча в експертному висновку Мінкульту чітко написано, за якими ознаками організації підпадають під дію законопроекту № 5309, – повідомив Віктор Єленський. – Але в Україні не можна щось просто заборонити, як у Росії. Тільки за рішенням суду. До кінця 2018 року вони могли використовувати назву “УПЦ МП”, тому що в статуті Російської церкви було сказано: РПЦ, а інша назва – МП. Іншу назву вони прибрали, тобто тепер це РПЦ в Україні».
Тим часом на окупованих територіях Сходу виникла загроза заборони діяльності громад ПЦУ. Як запевнив очільник ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній, із початку весни 36 храмів та інших приміщень в окремих тимчасово окупованих районах Донеччини можуть «конфіскувати на користь республіки», а священиків депортувати. Підстава для утисків –незаконна вимога до громад із 1 березня «зареєструватися за законами республіки». Епіфаній звернувся до ООН, ОБСЄ, ЄС, країн-гарантів Мінського процесу, усіх демократичних країн, міжнародних та міжконфесійних інституцій «не допустити катастрофічного розвитку подій».
Чи можна швидше?
Opinion поцікавився у відомих українців, скільки часу триватиме процес переходу парафій до ПЦУ і чи можна його прискорити?
Неля Куковальська, генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська»:
«Не думаю, що хтось назве кінцеву дату остаточного переходу парафій. Процес тривалий, залежить від багатьох чинників, суб’єктивних і об’єктивних. Той, хто глибоко “уверовал в русский мир”, може залишитися назавжди в церкві агресора, навіть не усвідомлюючи цього, бо звик саме до цього батюшки і цієї церкви. Багатьох прихожан залякують, що теж їх стримує від рішення про перехід до ПЦУ. Сама ПЦУ має показати суспільству, що вона нова, відкрита, сучасна і толерантна до всіх вірян. Пришвидшити процес складно, адже тільки внутрішня свідомість кожного вірного має визначити час його готовності перейти до нової церкви. Втручатися глибоко в цей процес не потрібно, але переконувати необхідно!»
Микола Моторний, заслужений журналіст України:
«Ми не виграли і не здобули Томос. Нам його подарували. І це не згуртовує людей. Народ розслабився, бо вважає, що Томосу достатньо. Насправді народження Православної церкви України тільки починається. І ворог також “не дремлет”. Ще буде бій. Московським попам є що втрачати. Тому про часові рамки завершення переходу парафій від МП до ПЦУ говорити складно. Як на мене, упродовж 2019-го не вправимося. І це не робота президента чи влади – агітувати. Потрібний справжній лідер нації. Таким для мене є Філарет. Та його доволі швидко відлучили від конкретних справ. На жаль…»
Тетяна Череп-Пероганич, журналістка, письменниця, громадська діячка:
«Багато чинників прямо чи опосередковано впливатимуть на час переходу парафій МП до ПЦУ. Головне, чи зможуть проукраїнські мас-медіа ефективно протистояти проросійській пропаганді? Має проводитися м’яка, але сильна й послідовна державна політика з розширення вживання української мови у всіх сферах суспільного життя. Багато залежатиме від зростання добробуту людей, від подолання грабунку населення, яке здійснюється через виведення коштів в офшори і контрабанду. Чим міцнішою буде Українська держава, тим більш притягальною й українська Церква».
Анатолій Хромов, історик, архівіст, поет:
«Створення Православної церкви України – безперечно, історична подія. Об’єднана українська Церква завершить становлення доволі швидко, звісно, в контексті тривалості історичного процесу (через 10 років вірними МП залишаться приблизно 10 % приходів). Якщо казати образно, то переходи йдуть лавиноподібно: накатом із Карпатських гір та Поділля на широкі простори аж до Степової України. Хоча вже нині є громади, які й під південним сонцем позбавилися крижаних “скрєп” російської версії православ’я».
Джерело:
https://opinionua.com/2019/03/04/shlyax-do-ukra%D1%97nsko%D1%97-cerkvi/?fbclid=IwAR0-jwKduSzChg9QqAIcLkuHsQ_M-6X1TonIIR4azcLMCwNcHu-2y4cLn_M
