Мені здається, що ми назавжди втратили Крим…
Нещодавно до нас приїзджав далекий родич, який живе в звичайнісінькому кримському селі.
– Як Ви там живете?
– Та все у нас добре. Нічого не змінилось. Принаймні гірше не стало, – розповів родич.
Як жили по-простому, так і живуть. Не “ватники”, не “путіністи”, просто звичайні люди, яким немає куди їхати і які залишились жити в російському Криму. Для них головне – заробити на кусень хліба…Хоча варто відзначити, що зараз кримчани повністю живуть в російському інформаційному просторі. І всі ми прекрасно знаємо, до яких наслідків це призводить.
Найголовніше ж інше: підростають діти, для яких Крим – російський. Хочемо ми того чи ні, однак вони стають росіянами за духом. Процес майже незворотній.
– Я так давно не тримав українські гривні, – каже родич і, здається, на його обличчі пробігає сум і спогади…
Ще можна повернути Крим. Поки живі ті люди, які люблять Україну. Які пам’ятають Україну. Але кожен рік віддаляє нас від Криму. Кожен день віддаляє…
І всі розмови про повернення Криму – демагогія. Доки ми будемо гратись в словесні викрутаси на кшталт “все там так погано”, виросте нове покоління, для яких Україна – щось далеке і щось абсолютно чуже…
