Життя після карантину буде. Хоча дехто живе так, нібито – ні. Ніби карантин – крапка цивілізації.
А він – не крапка. І навіть не кома. Швидше – двокрапка: після якої завжди йде роз’яснення того, про що йшлося раніше. Або приходять невблаганні наслідки.Експерти переконують, що життя не буде таким, як раніше. Звісно, не буде. Бо шумовиння осяде, а лушпиння – спаде.
Ми не вийдемо з карантину голі-голісінькі, але вийдемо з нього оголеними душами й нервами.
Проблема не в тому, що багатьом сьогодні немає, куди себе подіти. Проблема в тому, що немає себе куди подіти тим, хто й раніше не знав, куди себе подіти, але роками уміло маскував це нормованим робочим днем і вечорами вдома ні про що.
Проблема не в тому, що багато хто чхає на норми здорового глузду. Проблема в тому, що вони й раніше так жили, просто решта роками робила вигляд, що невігласи не становлять вже аж такої небезпеки, якщо заплющувати на них очі. А тепер заплющувати очі не допомагає.
Проблема навіть не в тому, що людством рухає страх: страхолопи були в усі часи. Проблема в тому, що страх перемагає і душить усе нормальне, людське і людяне, яке робить людину людиною. Страх невпинно, але послідовно труїть логіку. А разом із нею і людство.
Але найбільша проблема насправді в тому, що дехто живе так, ніби життя скінчиться разом з карантином.
Але – ні. Не дочекаєтеся.
