Бо у філологи йдуть…

1. Зневірені поети, які пишуть білим віршем і дієслівною римою, але від усієї душі і, на щастя родичів, потайки.

2.Таємні письменники, які зберігають недописаний перший рукопис в непідвладному вогню місці, а про другий і третій не зізнаються навіть на сповіді.

3. Втомлені вином і богемним буттям драматурги, чиї п’єси постійно затьмаряює тінь батька Гамлета.

4. Майбутні журналісти, які не вірять у всемогущу силу журфаку, тому вступають туди, куди бог послав. А посилає він їх на філфак.

5. Майбутні перекладачі, які вірять, що тільки святі горшки ліплять, а їхня доля – зубрити ці всі їхні плюсквамперфекти й лінгвокраїнознвства, щоб у старості помститися онукам.

6. Майбутні гостроокі коректори і проникливі літредактори, які народжуються з уже сформованою огидою до невміння відмінювати слова й поєднувати ті слова не просто між собою, а ще й у речення.

7. Майбутні вчителі від бога, які так готують до ЗНО, що перевіряльна комісія тихо хреститься і від щастя плаче.

8. Їдкі літературні критики й прискіпливі історики літератури, які не знають, з чого його почати мочити письменників, то починають з поступового входження в їхні лави.

9. Географи, які хотіли відкривати нові материки чи хоча б мінерали, але в останній момент з’ясували, що на геофак потрібно складати математику.

10. Безліч інших людей, яких занесло у філологію попутнім і не дуже вітром. Але вони застрягли в ній назавжди, бо не змогли протистоять спокусі.

Ніхто на стає філологом навмисно. Бо це неможливо зробити.
Філолог – це покликання.
Яке інколи кричить так голосно, що хочеться, аби воно помовчало. Бо ти і сам вже бачиш, що пропустив ото там ту кому…

Зі святом, колеги!