Напередодні нового навчального року хочу познайомити вас із унікальною очільницею Технічного ліцею Шевченківського району — Оленою Олександрівною Ілюшиною.
Це та категорія працівників освіти, які на своєму власному прикладі доводять світові, що, попри непрості життєві ситуації (у цьому випадку – операція на серці й хребті) можуть працювати 20 годин на добу, 365 днів у році, вишивати картини, займатися спортом… Крім того, привчати до здорового способу життя ввесь педагогічний колектив і самих ліцеїстів…
Про ці та інші цікавинки дізнаєтеся з нашої розмови.
– Вітаю, пані Олено, почну з банальних, але важливих речей, які стосуються становлення Вашої особистості. Ваш прихід у педагогіку? Це – покликання з дитинства?
– Вітаю! Ох, зізнаюсь чесно, що я людина, яка шалено любить(ще з дитинства) подорожувати і відпочивати…Тому, як не дивно, я дуже хотіла стати стюардесою. Мріяла про небо, інші країни, красивих і щасливих людей. Мій вибір, після закінчення школи, був близьким до омріяної подорожі світом – вступати на географічний факультет. На жаль, я не встигла повернутися на останній іспит із туристичного походу. Тому, замість навчання, пішла працювати піонервожатою. І зрозуміла, що діти – це вау! Саме тоді виникло бажання вступати у ВУЗ на вчителя початкових класів. (До речі, розкрию секрет, що ще встигла попрацювати в кафе баристою – робити красиві й смачні коктейлі).
Коли прийшла влаштовуватися на роботу вчителем – не взяли, бо «занадто довгий манікюр», відмова полягала в тому, як же я «триматиму у руках крейду». Довелося докласти зусиль, аби «вписатися» в шкільні канони: чорний піджак і спідниця, біла блузка, підкорочені нігті… Але головне, що був енергетичний зв’язок між мною і дітьми. Бо навіть той факт, що вони через 30 років знайшли мене через соцмережі, хоча я навіть не змогла бути на їхньому випуску з початкової школи, бо якраз виходила заміж, — приємний для мене. Ми навіть у жорсткий карантин знайшли можливість зустрітися, згадати мої перші роки роботи, їхні перші роки навчання в школі… До слова скажу, що на мою думку, у кожній дитині можна розкрити талант. Я маю таку традицію: випускникам, на останніх тижнях навчання, видавати цитати під їх характер. І дуже рідко помиляюся…
…Ще працювала у ліцеї Бізнесу педагогом-організатором, бо нікуди правди діти, пишу вірші, граю на фортепіано, співаю…
– Чи був у Вашому житті «моральний авторитет» завдяки якому, Ви( все ж таки) наважилися не лише вчителювати, а й керувати?)
– Я торую татів шлях. Він був директором – тепер я. Згадую попільничку, цигарочку, каву, журнали, і почерк, який міг розібрати лише він…
Власне, один із його добрих друзів і запропонував мені прийти, ще у 1996 році, у Технічний ліцей заступником із виховної роботи.
Скажу чесно, що спочатку був шок, адже викладачі були переважно похилого віку, а їхні заходи нагадували заходи в піонерських таборах.
А я така людина, якій протягом життя подобалося вносити якусь новизну в те, що я роблю: осучаснювати, модернізовувати…
До прикладу, у вересні, увесь педагогічний колектив, усі ліцеїсти, мають виїхати на цілий день у ліс: проводитимемо квести, виступи біля вогнища, знайомитимемося, «вмикаємо» взаємодіємо. Зараз ми – єдина команда.
Але скажу, що стати директором ніколи не мала на меті, не погоджувалася, відсахувалася, але це було рішення колективу – і я «здалася»…
– Як вдається запроваджувати креативну методику серед старшого покоління?
– Наприклад у мене є вчителька історії, якій 71 рік, і я їй дала класне керівництво 6-го класу. З ними вона стала, як шестикласниця.
Стараюся робити все, аби було цікаво і молодим і старшим членам педагогічного колективу. Щоб нікого не образити. Раз на місяць – обов’язково організовуємо подорож у цікаві точки України, і відмови бути не може.
– Чим Ви можете похвалитися, як директор Технічного ліцею?
– Технічний ліцей – історична назва. Є профілі й технічні, й гуманітарні.
Є хореографічний гурток, студія звукозапису (кабінет у вигляді американського гаража), вокальний гурток (на якому діти «розкрилися» на подив батькам), є автомат, який ми виграли за три доби: допомога собакам, котикам і діткам – інклюзам; уже 10 років, як у ліцеї існують картки( вхід і вихід фіксується – батьки отримують смс), розклади – на екранах (програма і фото), відсутність батьківських зборів: усе вирішуємо за допомогою соцмереж, вайберів і вотсапів (таким чином заощаджуємо мій і батьківський час).
Є публічна сторінка закладу, де висвітлений кожен крок нашої роботи.
Ліцей – школа життя. Тут діти мають відчувати себе щасливими і сучасними.
– Як поєднуєте роботу і родину?
– Я вийшла заміж за роботу. Син – дорослий. Плани поставлені. Мета досягнута. Маєш рухатися далі, аби не впасти в депресію. Коли була потреба у грошах – вночі й вечорами рік працювала в таксі Uber.І не соромлюся цього – життя є життя.
Щаслива, що маю сім’ю, яка підтримує і розуміє. Сім’я – велика сила.
Вдячна родині ліцею: колегам, батькам, дітям. Бо навіть коли працюєш 365 днів у році – ти отримуєш від цього задоволення. І відпочиваєш працюючи.
– Не люблю торкатися таких тем, але знаю, що Ви гідно пройшли через випробування долі.
– Коли несподівано виявили хворобу серця, і я потребувала негайної операції – ні родині, ні колегам про це не сказала…Взяла відпустку, сказала, що їду на відпочинок, а сама лягла на операцію. Тільки сестра-близнючка відчула якийсь енергетичний неспокій і внутрішній біль…Потім, після чергової операції, яку, на жаль, теж не вдалось оминути, сестра «поставила мене на ноги» за допомогою спорту(до речі, у неї є свій спортивний канал). Тепер, попри біль і втому, через «не можу», знаходжу для занять півтори години на день.
А ще я важко перенесла смерть батька. Він мене «не відпускав», і, щоб якимось чином, утамувати біль і тугу, за добу навчилася вишивати картини бісером… Я такого би в житті ніколи не робила, але цим хотіла здивувати батька. Першу свою роботу-ікону освятила, подарувала мамі в пам’ять про найріднішу людину.
– У чому Ваша жіноча сила?
– У моїй мудрості. Мені вже двічі Боженько подарував життя. Напевне тому, що я не можу образити людину. Я завжди думала про те, що бумерангом усе повертається…
– Побажання читачам…
Йти вперед, вміти досягати мети, нікого не образити, допомагати!
Бути сильними у будь-яких ситуаціях, летіти до нових зірок, бо змінюється життя, змінюються покоління.
Спілкувалася Леся Мудрак