Олександр Запорожець – мій однокласник. З першого по одинадцятий клас вчилися разом в Старобасанській середній школі (тоді – Бобровицький район Чернігівської області). Сашко був серед нас найменшим, бо пішов до першого класу раніше, аби сидіти за однією партою зі старшим на рік рідним братом. Але завзяттям, енергійністю, сміливістю, кмітливістю нікому особливо не поступався.
Передивляюся шкільні фото. Їх небагато. Але скрізь усміхнений, позитивний Саша. Хіба хто міг подумати тоді, що саме він чи не одним з перших поміж інших однокласників візьме до рук зброю, що саме він віддасть своє життя за те, щоб Україна здобула перемогу над москвинською ордою, яка століттями не дає нам спокою.
Народився 12.05.1976 року в селі Стара Басань. Його батько Іван Миколайович був депутатом Верховної Ради УРСР 9-10-го скликань, мати Лідія Вікторівна – вчителька біології в одній із місцевих сільських шкіл. Виховували двох синів Юрія й Олександра, пізніше на світ з’явилася донька Ірина. Давали дітям належне виховання, щиру батьківську любов. Але не так довго побули на цьому світі, як хотілося б цього їхнім дітям.
На сьогодні Ірина живе зі своєю родиною за кордоном. Юрій після смерті молодшого брата також прийняв рішення піти на війну і зараз в лавах Збройних Сил захищає рідну землю.
Варто зазначити, що після закінчення школи в 1992 році обидва брати Запорожці стали курсантами Васильківського льотного училища повітряних сил України.
Олександр, зокрема, по закінченню навчання отримав звання молодшого лейтенанта і здобув професію бортового техніка. У подальшому працював в бориспільській авіабригаді «Блакитна стежа». Він умів дружити. Скрізь, куди б не кидала його доля, знаходив друзів на все життя, ніколи не відмовляв у допомозі, якщо хтось її з близьких потребував. Думав, що життя буде довгим і щасливим. Але ворожа куля стала на заваді його мріям, спільним мріям і планам його власної родини.
Разом з дружиною Людмилою Запорожець (дівоча –Чудін) вони виростили двох донечок Марію (1999 р.н.) та Катерину (2024). Людмила крізь сльози пригадує, яким люблячим, був її чоловік, якого турботливого батька мали її доньки. Всі найгарніші почуття: любов, турботу, добро, небайдужість віддавав Олександр Запорожець своїй сім’ї. Тепер його завжди не вистачатиме. Але він постійно присутній у їхніх родинних спогадах, у їхніх серцях.
А ще Сашко дуже любив своє рідне село. Намагався не пропустити жодних вихідних, щоб не приїхати з родиною в Стару Басань – попрацювати на землі та відпочити. Улюбленим захопленням була риболовля, збирання грибів та полювання, він дуже любив природу і захоплювався красою рідного краю.
На пам’ятнику, який нещодавно дружина з доньками встановили на його могилі (поховано Героя на тимківському кладовищі в його ж рідному селі, поруч з могилою тестя), з одного боку фото Олександра в військовій формі, з іншого – він із мисливською рушницею.
Він любив Україну. Безмірно любив. Тому, коли розпочалась АТО, не вагаючись пішов захищати Україну, добровольцем записався в ряди Нацгвардії – Батальйон оперативного призначення імені генерала Кульчицького. Завзято захищав свою землю, за що отримав ряд нагород. Нагороджений відзнакою “За доблесну службу”, почесною відзнакою “Учасник АТО”, почесною відзнакою “Учасник бойових дій”, медаллю “Честь. Слава. Держава” за мужність, патріотизм та високу громадську позицію, медаллю “Захиснику Вітчизни”, пам’ятною медаллю “Герой України Генерал-Майор Кульчицький С. П.”.
24 лютого 2022 року, коли почалась повномасштабна війна, знову без вагань взяв до рук зброю. 25 травня 22 року у селі Студінок, Харківської області його було вбито. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня.
Йому б ще жити і жити. Видавати заміж доньок, радіти внукам. Приїздити на зустріч з однокласниками і тішити нас веселими мисливськими історіями… Але Саші нема…
Не забувати якою ціною дається нашій країні нині перемога – обов’язок кожного, хто живий, хто виживе, хто дочекається того дня, коли Україна стане вільною від москвинської орди. А вона такою неодмінно стане. Бо хіба не цього хотіли понад усе ті, хто вже віддав за неї свої життя?!
На фото шкільних років О. Запорожець в нижньому ряду перший праворуч.
