Але він – Є.
Він – стоїть.
У цьому соняхи схожі на солдатів
Вони подібні до нас
Вони майже як ми
І це за два роки
А що буде з соняхами на третій на четвертий рік?
Борис Гуменюк
Борис Гуменюк шалено любить соняхи. Вони – в його картинах у різноманітних кольорових інтерпретаціях: від помаранчевих, натхненних Ван Гогом, до вугільно-чорних, що завжди нагадуватимуть українцям про гаряче донбаське літо 2014-го. Соняхи – так само один із важливих образів Борисових віршів з війни, де традиційна квітка українського пейзажу перетворилася на вояка, замученого, покритого кіптявою, та все одно вперто стійкого. «А що буде з соняхами на третій на четвертий рік?» А що буде з соняхами на одинадцятий рік? А що з Борисом на третій рік невідомості?
Поет Борис Гуменюк востаннє виходив на зв’язок 27 грудня 2022 року з-під Кліщіївки на Донеччині, де тривали люті бої з російсько-кадирівськими військами. Відтоді родина і друзі не мали жодних відомостей про нього, але продовжують вірити, що він – Є, що Борис повернеться та ще багато всього скаже й напише. Своєрідним підтвердженням спільних сподівань став «Вечір надії», організований Національним музеєм літератури України та доньками письменника Оксаною та Христиною. Літературно-музичний захід відбувся в Києві 30 січня 2025 року якраз у день 60-річчя митця.
Відзначати ювілей без ювіляра – неабиякий виклик, бо найліпше свої вірші читає сам автор, бо серйозність літературно-критичних сентенцій він би урівноважував жартами, а на щось реагував би несподівано сором’язливо для його суворої постаті й великої натури. А з іншого боку, Борис все одно був незримо поруч – на фотографіях, що миготіли упродовж усіх трьох годин, в експонованих картинах, у відчуттях й історіях побратимів, зрештою, в самих текстах, що лунали на вечорі. Коли Борис Гуменюк повернеться з можливого (ймовірного) полону, ми всі готові повторити цей вечір, який тоді називатиметься вже не «Надії», а – «Перемоги»!
Донька письменника Оксана озвучила те, що відчувають упродовж кількох років усі, хто любить і знає Бориса – велику нестачу спілкування з ним, брак його уваги і порад, якусь порожнечу від відсутності його гучного голосу в житті та й у культурному просторі. Оксана розповіла про той бік особистості Бориса Гуменюка, про який знають лише члени родини: яким він є батьком, як виховував своїх дівчат, як навчав їх вірити у людей і добро.
Голова ОУН Богдан Червак порівняв Бориса Гуменюка з тими українськими поетами, яких неможливо було уберегти від активної участі у війні, переконати в тому, що слово теж є важливою зброєю, з Олегом Ольжичем і Оленою Телігою. Для Бориса Гуменюка стати добровольцем у 2014, а потім у 2022 році було природним рішенням українського чоловіка, для якого чин є важливішим за поезію, а захист Батьківщини – нормальним і закономірним рішенням.
На ювілейний вечір до «Кармелюка» (позивний митця в ЗСУ) прийшли друзі, побратими з Роти УВО і БПКР 23 батальйону – «Тор», «Пішохід», «Хабіб», мама загиблого побратима «Пархома», колеги з ОУН, режисер театру української традиції «Дзеркало» В. Петранюк, журналісти і прості шанувальники потужного поетичного слова Бориса. Мабуть, найбільша відповідальність лягла на актора і барда Дмитра Лінартовича, який відкривав літературно-музичну частину віншування. Виконувати легендарний «Заповіт» Бориса Гуменюка – це непросто, особливо коли в мережі існує безліч відео з авторським читанням. Та якраз декламація Дмитра Лінартовича й визначила загальне емоційне тло ювілею – непафосного, щирого, світлого, в якому йшлося буденно про героїчне, весело про сумне, просто про величне.
Друг і побратим, письменник Сергій Пантюк нагадав про своєрідну вимогу Бориса – творити позитивні мислеформи, які неодмінно втіляться, і закликав вірити у те, що «Кармелюк» живий і обов’язково повернеться. Іван Андрусяк навіть вигадав слово на означення туги за другом, зазначивши, що в його житті тепер геть «безборисно». Він також проанонсував видання найновішої книжки віршів Бориса Гуменюка, яка невдовзі має вийти друком у видавництві «НК Богдан». Василь Живосил Лютий, який до поранення служив разом із Борисом, розповів, чому ця війна покликала до зброї митців: письменників, музикантів, акторів, танцівників, співаків. Лідер легендарного гурту «Рутенія» Анатолій Сухий та бард Віктор Нестерук виконали улюблені пісні Гуменюка – «Скоростріл, куфайка», «Хлопчики, хлопчики».
Літературознавці, критики й журналісти Павло Вольвач, Ніна Головченко, Олександр Хоменко звернули увагу на внесок письменника у сучасну мілітарну літературу. Заслужений артист України, актор театру і кіно Олександр Ігнатуша прочитав текст «Як народжується солдат», а бард Ігор Двигало став, мабуть, одним із небагатьох музикантів, які наважилися покласти вірші Бориса на музику, тож «Ромашкове поле» стало своєрідним подарунком ювіляру.
Модерувала вечір поетка і громадська діячка Тетяна Шептицька.
Щемним фіналом ювілею Бориса Гуменюка став відеозапис його виступу, де прозвучав той самий «Заповіт», яким вечір і розпочинався:
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі.
Тетяна Шептицька
Фото Володимира Осипенка дивіться тут.
