Арт-семінар «Гасло», який цьогоріч відбудеться вже втретє на хуторі Чорних Запорожців (село Ставидла Олександрівської громади Кропивницького району), поступово перетворюється з локальної ініціативи на помітний культурний майданчик країни. Його ініціатор та організатор Олександр Косенко, розповів про те, як виникла ідея проєкту, чим він живе сьогодні і чому важливо виводити літературу за межі звичних «стерильних» просторів.
– Пане Олександре, з чого для вас розпочався арт-семінар «Гасло»? Це була радше ідея, випадковість чи потреба, яка давно визрівала?
– Це точно не варто називати випадковістю. Швидше – накопичене відчуття, що література поступово втрачає свою природну територію. Вона все частіше існує в презентаціях, у великих містах, у форматах, які стають трохи «стерильними». А мені хотілося повернути її в простір, де вона звучить інакше, а саме ближче до землі, до людини, до нашої історії.
Цю ідею я виношував у собі багато років. Ще, мабуть, із часів Української Духовної Республіки Олеся Бердника, у якій брав участь. Потім був одним із ініціаторів арт-семінару «Куст» у Рівному. Якось під час зустрічі в Ірпені озвучив своє бачення письменниці Ірині Баковецькій, і вона досить вміло й потужно цей задум реалізувала в Рівному.
Арт-семінар «Гасло» ще не досяг того розмаху, але ми впевнено до цього йдемо. Тут, звісно, хотілося б більше підтримки й від наших місцевих колег-письменників. Щоб вони не чекали індивідуальних запрошень (хоча ми завжди раді абсолютно всім), а самі виявляли ініціативу, ділилися досвідом, долучалися до організаційного процесу.
На фестиваль їдуть люди з усіх усюд, а це ж чудова реклама для регіону, нам дійсно є що показати. Адже Кіровоградщина «аграрне серце» України з найродючішими чорноземами та край унікальних природних див. Розташований у самому центрі країни, регіон об’єднує багату козацьку спадщину, потужний промисловий потенціал і неповторні туристичні локації.
Наш Кропивницький, зокрема, є батьківщиною першого професійного «Театру корифеїв», де творили Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Микола Садовський та Іван Карпенко-Карий. Тут говорити можна безкінечно…
– Тобто для Вас принципово проводити такі події саме в невеликій громаді, а не в обласному центрі?
– Бо в невеликих громадах слово має зовсім іншу вагу. Бо немає надлишку творчих заходів, немає інформаційного шуму, і тому кожна така зустріч стає справжньою подією.
Крім того, такі місця мають власну історію, яку важливо не просто зберігати в архівах, а проживати. Коли література приходить у простір із живою пам’яттю, вона починає взаємодіяти з цією пам’яттю. І це дає абсолютно інший рівень глибини.
Село Ставидла й хутір Чорних Запорожців не були обрані випадково. Це місце має свій ритм, воно ніби саме підказало формат: не фестиваль заради фестивалю, а глибока розмова, яка триває кілька днів і не закінчується разом із фіналом програми. Саме завдяки нашому заходу на хуторі вже створено Музей визвольних змагань.
Зазначу, що власник хутора, наш захисник Дмитро Смельняк, усіляко сприяє всім хорошим задумам, що відбуваються в цих краях. Саме він організовує харчування учасників, допомагає з їх розташуванням.
Зазначу, що Шлях Чорних Запорожців проходив саме тут, тут відбувся їхній останній бій. Всі ж знають про Холодний Яр, а ми хочемо, щоб знали й про нашу історично важливу місцевість.
Або, наприклад, знаєте, що таке водорозділ? Це місце, де народжуються цивілізації. Наш хутір теж розташований на водорозділі. Одним словом, цікаве місце, непросте й енергетично дуже сильне.
– «Гасло» – це не класичний арт-семінар. Який тоді його формат і чому саме така назва?
– Я б сказав, що це арт-семінар у найширшому сенсі цього слова. Тут є лекції, але вони не про «знання зверху вниз», є також дискусії, але не для формальності. І головне, що є зустрічі, які ніколи не бувають випадковими. Бо найважливіше в таких заходах – це середовище, де молоді автори можуть не просто послухати відомих письменників, а опинитися з ними в одному полі розмови, що неабияк дуже змінює внутрішню оптику. Література перестає бути чимось далеким і книжковим – вона стає практикою, живим процесом.
А назва… Гасло – це як девіз. Як наше «Слава Україні! Героям Слава! Смерть ворогам!». Ми одним словом ніби узагальнили ці поняття. Як влучно зазначив один із учасників: «Зі словом і зброєю – до перемоги».
Семінар почав діяти вже під час повномасштабного вторгнення. Разом із Уляною Соколенко з обласного департаменту культури, директором Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Борисом Шевченком та першим заступником голови Кіровоградської обласної ради Юрієм Семенюком ми створили цей проєкт у надскладний час. Впевнені, що людям мистецтва він зараз потрібніший, ніж будь-коли.
– До участі в «Гаслі» долучаються дуже різні автори і за досвідом, і за тематикою. Як ви формуєте цю спільноту?
– Ми не будуємо якийсь штучний «ідеал» і не шукаємо вигаданої рівноваги. Навпаки нам важливо, щоб звучали різні голоси. Бо саме в зіткненні цих голосів, думок і світоглядів виникає справжня енергія розмови.
У різні роки до нас приїжджали Іван Андрусяк, Сергій Пантюк, Віталій Запека, Євген Баран, Тетяна Шептицька. Кожен із них приносив свої унікальні навички – дитячу літературу, фронтовий досвід, критичне мислення, особливу поетичну оптику. І все це не існує окремо, воно починає взаємодіяти. Ті, хто був на попередніх семінарах, уже активно реєструються на цей рік. При тому, що люди їдуть власним коштом. Самі ми б не витягнули все на своїх плечах, тому така залученість дуже цінна.
– Цього року, як вже вище зазначалося, «Гасло» відбудеться втретє. Як семінар змінився за цей час?
– Змінилося насамперед відчуття впевненості. Перший рік був суцільним пошуком – ми перевіряли, чи взагалі це життєздатний формат. Другий – став формуванням традиції, коли з’явилися перші очікування й постійні учасники. Третій рік – це момент, коли проєкт починає жити власним життям. Ми вже не просто організовуємо подію, а підтримуємо живий процес, який триває між зустрічами.
Молодь під час семінару чудово співпрацює зі старшим поколінням. І це не про те, що вони мають бути такими, як ми. Зовсім ні. Багато чим вони вже самі діляться з нами.
У наш час не було таких фестивалів чи семінарів. Мене читати й пізнавати світ через слово й книжку вчила баба Феня на печі – грамотна, прекрасна була жінка. У чотири роки я вже читав не гірше за учнів моєї мами, з якими часто сидів за партою на уроках, бо мене просто не було з ким залишити.
Зараз у творчих поколінь сучасників безліч можливостей. Тільки б використовували їх, не лінувалися. «Гасло» – одна з таких. Тому я щиро запрошую всіх реєструватися та долучатися. З 31 липня по 3 серпня – будьте з нами!
Телефони для довідок і реєстрації: 096 122 62 19 та 099 323 22 11.
– Чим має завершитися «Гасло» для його учасників, аби Ви сказали собі: «Все це було не даремно»?
– Я не думаю про завершення як про фінал. Якщо після цих кількох днів у когось зміниться внутрішня оптика щодо власного письма, тексту або навіть самого себе як автора – це вже величезний результат. Іноді достатньо однієї щирої розмови, вчасно поставленого питання, щоб людина почала зовсім інакше рухатися в літературі. Якщо це стається – значить, «Гасло» працює.
Довідка: Олександр Косенко – український поет, краєзнавець, громадський діяч, член Національної спілки письменників України. Народився 13 квітня 1957 року на Кіровоградщині. Автор поетичних збірок «На сьомий день» та «Гартування води», керівник літературної студії «Ліра» при Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва, у 2015–2021 роках очолював Кіровоградську обласну організацію НСПУ. Лауреат літературних премій імені Євгена Маланюка, Бориса Нечерди.
