Світ періодично здригається від дипломатичних скандалів, пов’язаних з діяльністю спецслужб Російської Федерації.Але насправді це лише верхівка айсбергу. Бо якщо не брати в розрахунок політичний терор в період між двома світовими війнами, то безпосередні вчителі сучасних любителів «солсберецьких шпилів» починали свою діяльність щонайменше на півстоліття раніше…
Останній за ліком гучний політичний скандал стався через вбивство торік у Берліні в парку Малий Тіргартен Зелімхана «Торніке» Хангошвілі.
Позаторік у Великій Британії колишній радянський та російський офіцер військової розвідки Сергій Скрипаль і його дочка були отруєні нервово-паралітичною речовиною «Новичок».
Обидва діяння російських спецслужб спричинили масове висилання дипломатів та інші акції, спрямовані проти Росії. Звісно, за оцінками кремлівської верхівки та всіх офіційних кіл РФ, все це не обґрунтовано, а отже й не справедливо. Хоча аргументи на кшталт того, що всі запаси газу «Новичок» давно знищені, на цивілізований світ вже не діють.
Справді, воюючи без розпізнавальних знаків, російські солдати давно привчили всіх до простої думки: «іхтамнєт» — але лише суто формально… бо насправді всі «вони» є на належних їм місцях. Якщо це справедливо для людей — чому не може бути справедливим і для нервово-паралітичного газу?! Тим паче, застосовувався він таким чином, через що після того з’явилися й інші постраждалі. Таким чином, отруєння Сергія Скрипаля з дочкою вже було кваліфіковано як епізод масової атаки з застосуванням зброї масового ураження на території країни-члена НАТО. Тому годі й дивуватися формулюванню «перша атака на Північноатлантичний альянс з використанням нервового агента».
У цьому зв’язку одразу ж почалися згадки про отруєння полонієм іншого працівника російських спецслужб — Олександра Литвиненка. Але якщо розібратися, то подібні акти розпочалися значно раніше — ще шість десятиліть тому.
В 1959 році в Мюнхені був вбитий голова проводу ОУН(б) Степан Бандера.
Ще на два роки раніше в тому ж Мюнхені загинув інший український політичний діяч — Лев Ребет. Обох їх вбив радянський агент Богдан Сташинський. І що особливо показово — із застосуванням отруйної речовини (синильної кислоти), розпиленої спеціальним пневматичним пристроєм.
Але навіть це ще не все! Якщо у випадку Бандери й Ребета отруєння встановлене й доведено судом, то смерть Данила Скоропадського — останнього українського гетьмана у вигнанні й досі лишається загадковою. Помер він в тому ж таки Лондоні (!) 23 лютого 1957 року, о 7:05 ранку, причиною смерті офіційно вважався крововилив у мозок. Але що саме стало причиною інсульту?! Оскільки посмертний розтин не проводився, не можна відкидати й версію про отруєння гетьмана.
Каяття Сташинського на суді було сприйняте родичами Бандери й Ребета. Смерть Скоропадського належним чином не розслідувалася — теж не в останню чергу через позицію, зайняту родичами. Що ж до Федеративної Республіки Німеччини та Великої Британії, то в 1960-х роках вони не без вигоди для себе розвивали співробітництво з Радянським Союзом.
Але з точки зору нинішнього дня, «перша атака» на НАТО з використанням «нервового агента» на початку ХХІ століття є прямим наслідком «атак» на окремих українців, що мали місце в 1950-х роках. Бо спецслужба та сама: ФСБ, що є прямою спадкоємицею радянського КДБ. Що ж, зам’яли «скандали» тоді — маєте «масову атаку» тепер…
І звісно ж, окреме питання — до українців. Бо якщо агента Сташинського пробачили в ході офіційного судового процесу, то смерть Данила Скоропадського навіть не розслідували належним чином. То може, настав нарешті час розібратися, що ж сталося в Лондоні 23 лютого 1957 року?..
