Трагедія українців…

Трагедія українців — у безпам’ятстві.

Ми не знаємо (і не прагнемо знати) свою історію. Ми не знаємо (і не прагнемо знати) свою мову. Ми не знаємо (і не прагнемо знати) свою культуру. Ми не знаємо (і не прагнемо знати) своїх героїв, митців, науковців, винахідників, майстрів на усі руки, трударів. Ми хапаємося за поверхневе і не копаємо глибоко. Ми нарікаємо на світ, на владу, на обставини, на сусідів, на усе й усіх, окрім себе. Ми скаржимося навіть на тих, хто дозволив собі жити, творити і вмерти на чужині, бо тут, на своїй землі, про нього б ніколи не сказали «геній», «талант», «брила», «легенда» і не дали б зробити й частину зробленого на чужині. І це не від заборон чи цензури. Це від зневаги до самих себе, від відсутності здорового гонору і від безпам’ятства.