Ніна Головченко
На початку березня письменник і головний сержант ЗСУ (нині ветеран, демобілізований за віком) Сергій Пантюк повернувся, як він сам зазначає, «до ”чистої“ письменницької стихії»: до зустрічей зі своїми читачами.
Так, у ЦРБ «Свічадо» Святошинського району міста Києва відомий і популярний автор двадцяти восьми поетичних і прозових книг для дорослих і дітей спілкувався з «неймовірними дітиськами» ‒ учнями 2-го та 3-го класу ЗОШ 222.
Галасливі та непосидючі школярики спершу безапеляційно поставили запитання, чи це справді письменник Пантюк: «Бо в підручнику ви не такий білий?..» Тут треба зазначити, що укладачі підручників і посібників для молодших школярів люблять твори Сергія Пантюка, і їх багато в навчальній літературі. Але на чорно-білих фото у підручниках письменник трішки інакший. Отож, довелося Сергієві пояснювати, чого він тепер білий (сивий), а в розмові доводити, що таки ж письменник.
Розпочали з книги «Емоджинаріум, або Подорож у світ почуттів», і тут уже письменник запитав: чи знають діти, приміром, що таке «емоція» і «поліглот»?.. Коли з’ясували, письменник презентував книжку-зошит, у якій літературні тексти поєднуються із завданнями на розвиток дрібної моторики, логічного та креативного мислення, що сприяє формуванню емоційного інтелекту. Потім прочитав вірш про котика-поліглотика і разом із дітьми у різному темпі ‒ скоромовку про дуже «скромну» кицю:
Наша киця всім хвалиться:
«Я найкраща в світі киця,
І мені частенько сниться,
Що насправді я – левиця».
Далі читали «Абетку грибничка» (тут на кожну літеру української абетки є вірші про гриби. А на грибах Сергій Пантюк знається незгірше, ніж на віршуванні). Але спершу діти разом із письменником розібралися зі значеннями слів «їстівні» та «неїстівні» гриби. І з’ясували, що неїстівні – це не лише мухомори, отруйні для людей і лікувальні для тварин, а й несмачні гриби, як, приміром, жовчний гриб:
Я Жовчний, гіркий, але все ж таки Гриб!
А ви мене, дітки, почути змогли б?
Живу я під дубом. Поважно стою,
Та всі зневажають поставу мою.
Ні заєць, ні жаба, ні білка й ні дрізд,
Ні, навіть, черв’як нас, красивих, не їсть.
Щоправда, бувають такі грибники,
Що нашим братам роздають копняки,
Тож пре гіркота з мене, сіється жовч,
Бо хочеться раз хоч потрапити в борщ!
Затим усі хором читали улюбленого «Пана Перевертаса», і письменникові довелося пояснювати, як він міг отаке придумати: «Та мені син допоміг, коли був отаким школяриком, як ви: у нього завжди в кімнаті був такий шарварок!»
Коли удома все гаразд,
Приходить пан Переверта́с ‒
І тільки поруч він з’являється,
Одразу все перевертається:
Жене до нірки кішку мишка,
Мене читає зранку книжка,
Блукає братик по оселі,
Збирає іграшки на стелі.
Змія летить, а птах повзе,
Горішок білочку гризе,
Руками я карбу́ю крок ‒
Батькам пора у дитсадок!
А якось літньої доби
Пішли збирати ми гриби,
Та вибіг пан Переверта́с
І вже гриби збирають нас!
Такий він, пан Переверта́с!
Якби щодня бував у нас,
То став би рідним і близьки́м,
Шкода, батьки не дружать з ним…
Коли Сергій Пантюк представляв перевидання книги «Неслухняники» (2025, Видавництво «Богдан»), то вже діти, під ритм вірша про бабака, перейшли до руханки.
А слухаючи про науково-фантастичну повість для дітей «Вінчі й Едісон», діти почули настанову – читати багато книжок! (Бо невігласів полюбляють трицератопси – динозаврики))).
Ще одна книжка для дітей Сергія Пантюка «Фікус Бенджамін розповідає про щастя» присвячена темі війни. Письменник обрав жанр повісті-казки, наповнивши її атрибутами дива (так, оповідачем виступає фікус Бенджамін, який опікується квітковим закутком у квартирі хлопчика Романа та його батьків) і казковими персонажами (Добрим Хатнім Духом – домовичком Добриком). Саме завдяки отакому казковому поєднанню різних світів головний герой Роман (Ромчик, Равлик) починає розмовляти із рослинами і Добриком, а його нові друзі здійснюють справжнє чудо, написавши листа про Ромчикового тата до самого генерала Залужного.
В оповідь украплено багато драматичних деталей війни: чітко названі вороги – «кацапи»; пояснено слово «війна» і ситуацію зі внутрішньою еміграцією; «жахним жахіттям» названо бомбардування ракетами школи, під час якого загинув однокласник Романа Юрко, а сам Ромчик отримав важке поранення… Але ці реалії теперішнього життя українців вписано автором делікатно, на тлі опису рослин, їхніх вередувань, знайомства «укорінених» зі «двостовбуровою істотою», яка раптом стала «одностовбуровою» і почала розуміти мову фікуса, фіалок та орхідей… Автор не уникає складних питань, але поступово підводить юного читача до їх усвідомлення, камуфлюючи цю тему казковими атрибутами. Адже школярі читали вже багато казок, і готові до сприймання історій про боротьбу зі злом, яке, на жаль, не щезає з нашого життя і набуває різних форм і видів.
На завершення зустрічі школярі засипали Сергія Пантюка запитаннями. Але й цей сет письменник перевернув на навчальний: «Я скажу, коли народився, а ви вирахуйте, скільки мені років!..» Потім були автограф і фото сесії, діти з задоволенням придбавали книжечки та фотографувалися з чудовим «білим» 😊 письменником
Своїми враженнями від цієї зустрічі на своїй сторінці у Facebook поділився і Сергій Пантюк: «Було тепло, весело і повчально. Щиро дякую чудовим бібліотекарям за організацію заходу і фотографії, вчителям ‒ за таких прекрасних розумашок-неслухняників!»
