Баби Явдохи вже нема. Лиш лава коло печи, дєрка в лаві від куделі, деревяний хрест з язичницьким коловоротом і християнські образи на стінах. Мені дев’ять. Пахне сіном і васильком, і я перебираю пшеницю. Світ готується до світого вечора. Ця Вечеря без баби то просто їда. Мама дуже непристойно молода для того, щоб ріхтувати світови вечерю. Це ражєє мене і попахує підробкою, але образи нігде не ділисі, то я перебираю пшеницю при них так само ретельно як і при бабі. Замість креденцу в нас стоїть вже модна шафа, замість жовтої бамбетлі – диван. Світ вже не такий статичний і вічний, мудрі бабині лава, куделя і хрест дивляться з-під лоба, посуваються і меншають, а ці нові придурки блискають поліроллю і верещать як лозунги соцреалізму… Але ще є бабина піч. І вона не дасться. Вона розложила руки в боки, застелилася бабинов півков і дає джосу всім: на ній кипить нелупка, гриби, буряки, пшениця, сливки, а квашена капуста так вариться на всю хату, так весело проникає у всі щілини, що та нова шафа пітніє, диван фукає, а мені -справедливість: най душаться мажори, не знати чо прийшли.
Мама доручає мені терти мак. Мама добре знає, що це кількісно небезпечно, але не сміє рушєти традицію: це було бабине, а тепер моє. Глиняна червона макітра, макогон, мокрий мак і я зачинаю як баба: сідаю на підлогу, розправлєю спідниці, беру макітру межи коліна…Ш-шурх, ш-шурх, ш-шурх, ш-шурх макогоном по макітряних орбітах, в один бік, ритмічно, я чуюся богом, я роблю всесвіт, я колочу ніч, гоню мак за сонцем, за сонцем, ангели посідали на край макітри , гублять пера і мак стає білішим, білішим – то молочний шлях для них, ш-шурх, ш-шурх, то крильми, то макогоном, Даночко-о-о-о, де твоя зірочка-а-а-а…То баба…Але я не стаю, баба вчили не ставати, поки темне не стане світлим…
Рип-рип, рип-рип, сніг, мороз, повітря стає фіолетовим, ми з мамов ідемо на цвинтар. Там баба з дідом. Нині Святий вечір. Свічкове світло мерехтит, ковзає по прізвищу…Баба ніколи не спочивали, а тут пише , що спочивають…Ну та певне шо, ага, мої баба та спочивають, ви й не знали…Шантає десь тут, просто шо то не мож казати…Тисячі вогників, шелесть, шелесть…Тисячі зірок вгорі. Дивлять один на одного. Мовчать. Даночко-о-о-о, де твоя зірочка-а-а…
Дорогою додому обертаюся на цвинтар і не розумію де свічки, а де зірки. Лиш в ямці межи ребрами розвязується нитка: я не лишаю вас, ба…
Дома шафа з диваном попустилисі, їх не видко, вони змаліли не пустє-лєцте, скацапніли гет…Пічка моя, добра моя велика піч, велика матриця моєї доби на всю мою хату роздає запахи, ми вибираємо пироги з окропу, ці гарячі, підпухлі бохонці, що з-під їх білої шкірки випирається капустка, ми набираємо з казана голубці з тертої бульби, викочуємо з банічка нелупку, я її луплю, дую на пальці, луплю, мама наливає грибів, поливає всю цю красу смажена цибулька як царське золото…Ай ну та всьо, буде вже возькатися, мені цілий день не давали їсти, млію… Але мене посилают до стайні. Бо перше там… Перше Тим, шо май борше щось знают як ми… Тато дає корові пити, несе з стодоли сіна… Я микаю того сіна і ставлю корові в ясла…Телєтко румиґає коло неї… Я витягую з кишені хліб і годую їх з руки. Жґребло на стіні як бабин язичницький хрест, я підкидаю сіна ще і ще, бо думаю, що Малий нині родиться тут в яслах, корова сміється і дякує. Я обіймаю ї за шию. Дзелень… Я думаю, що вона – одна з трьох царів, вдивляюся їй в одне око, що блимає вологістю і маковим всесвітом…Там дорога, дорогою Йосип, Мамка і Малий, а попри дорогу – всі святі, і моя баба межи ними…
…Даночк-о-о-о-о, де твоя зірочка-а-а…
