Є такий один відомий вислів про те, що завдання лідера в тому, щоб у його колективі було більше лідерів, а не в тому, щоб було більше тих, хто слідує за лідером.
Чи всі керівники знають про це? Чому інколи трапляється бачити перед собою не мудрого, завбачливого, ерудованого керівника, а звичайнісінького самодура в піджаку й краватці, якому невтямки, що ключ до ефективного керівництва – це саме сильна підтримка з боку підлеглих.
Ще якось можна пояснити тут ситуацію, коли керівник – власник бізнесу. Типу, хто платить, той і замовляє музику (хоча ці, всім відомі слова, не є виправданням, більше схоже на невдалий жарт). А коли це такий же, як і інші, найманий менеджер тільки з більшою долею обов’язків і заробітною платою. То чи має право він принижувати і ображати тих, хто працює поруч?
Нещодавно прочитала допис про те, що один керівник був занадто суворим до дівчат з довгими, нафарбованими нігтями. Ще розповідали якось про керівницю, яка ненавиділа поруч завжди усміхнених заміжніх співробітниць, через якісь особисті невдачі в сімейному житті. Думаю, таких історій в кожного з нас назбирається і власних. Але це більше констатація факту, а не пояснення чому так.
Фахівці зазначають, що бути хорошим шефом — це насамперед мати хороші стосунки з підлеглими. Вони мають об’єктивну оцінку стилю керівництва шефа. Те, як він виглядає в очах підлеглих, як працівники ставляться до нього і пояснює його успіхи та невдачі.
Підлеглі дуже добре розуміють, яка різниця між поганим та хорошим керівником. При хорошому керівництві робота стає цікавою, а досягнуті результати підкріплюють почуття професійної гордості. При поганому керівництві підлеглі відбувають оплачувану трудову повинність.
У стосунках з підлеглими можна виділити такий суттєвий момент — розумно визначена міра свободи дій підлеглого — головна передумова підвищення ефективності його праці.
Поганий (неефективний) керівник пригнічує здібності та ініціативу своїх підлеглих.
Хороший (ефективний) шеф уважний до людей. Він аналізує ситуації, в яких з ними взаємодіє. Він знає, коли колектив чекає від нього тієї чи іншої лінії поведінки, рішучості чи поступливості.
Секрет ефективності керівника в тому, щоб не обмежувати себе жорсткими рамками одного стилю, а також дотримуватись основних принципів керівництва людини.
Також добре вміти визначати частку свободи. Підлеглі повинні володіти свободою дій у межах розумного і дозволеного. Одним необхідно менше свободи в роботі, іншим — більше. Це індивідуально визначає шеф, спираючись на знання характеру і особливостей кожного підлеглого.
Можна критикувати, і роботи зауваження, але професійно і небезпідставно, а не бути суцільним караючим органом, “бо я так вирішив, і так буде”.
Девід Уолш, старший радник із злиттів та поглинань компанії Woodbridge International на прикладах з власного досвіду розповів, що любить робити поганий керівник. Він підібрав 10 ознак поганого керівника, розставивши їх у довільному порядку: ставить власну персону вище, ніж результат; звик діяти обхідними маневрами; прислухається до думки лише однієї людини; оперує розповідями про минуле; влаштовує публічні екзекуції; ображає людей і використовує ненормативну лексику в спілкуванні з ними; нешанобливо відноситься до чужого часу; переміщується тільки в супроводі свити; загострює конфлікти та підбурює співробітників; не тримає руку на пульсі.
Треба зазначити, що Уолшем розкритикована, перш за все, негативна поведінка вищого керівництва, але все це також відноситься і до будь-якого керівника будь-якого рівня. Зрештою те, як менеджер вищої ланки поводиться, маючи в підпорядкуванні лише декількох людей, закладає основу для того, як він будете вести себе надалі, зайнявши пост наприклад генерального директора.
Хорошим керівником, треба бути завжди. Або просто ним не бути. Адже чим більше віддаси доброго і розумного віддаси іншим, тим більше його отримаєш взамін. Є виключення і з цього правила. Та, все ж таки, ми завжди вдячні тим, хто щиро дякує нам. Кажуть, в працівників, які відчувають підтримку і повагу з боку керівництва, завжди вмикається допоміжний моторчик. І вони віддаються роботі в рази більше.
Ви зачепили насправді не одну проблему, а цілу низку проблем. Лише в моєму архіві на цю тему є щонайменше сотня матеріалів (причому не тільки мого авторства) – якщо не більше… бо вони розкидані по декількох рубриках… Із зрозумілих причин, виставляти їх усіх на “Еліті” нема сенсу. А тому спробую прокоментувати коротко.
З точки зору такої науки, як етологія (хоча далеко не всі вважають її наукою), в ієрархічних структурах місце конкретного індивіда – його ранг (статус) визначається наступними параметрами:
1. ранговий (статусний) потенціал – те місце в ієрархії, яке теоретично може посісти суб’єкт за сукупністю певних ознак;
2. рангові (статусні) амбіції – те місце в ієрархії, на яке націлився суб’єкт;
3. демонстративний ранг (статус) – суто зовнішні ознаки, демонстровані суб’єктом, які відповідають певному рангу (статусу);
4. видимий ранг (статус) – позиція в ієрархії, як вона бачиться збоку.
Чим відрізняються змальовані Вами типажі – “хороший (ефективний) шеф” і “поганий (неефективний) керівник”, він же – “самодур”? В окреслених мною категоріях, різниця наступна:
– “хороший шеф” має дуже хороший ранговий потенціал і помірні рангові амбіції;
– “самодур” має доволі посередній ранговий потенціал і дуже завищені рангові амбіції.
А тому:
“Хороший шеф” точно може посісти найвищу – лідерську позицію в ієрархії, йому не треба це доводити нікому (насамперед – собі самому, в другу чергу – іншим), тому його висока позиція в ієрархії виглядає природною, а поведінка – спокійною. Більш того, коли “хороший шеф” підтягує підлеглих до свого рівня – він щедро ділиться надлишком власної внутрішньої енергетики! А коли внаслідок цього зростає сумарний потенціал всієї групи – “хорошого шефа” це тільки тішить.
“Самодур” постійно боїться, що його невідповідність лідерській позиції буде викрита – а такі речі в той чи інший спосіб караються… Щоб уникнути викриття того простого факту, що його завищені рангові амбіції не відповідають доволі посередньому рангу, “самодур” всіляко демонструє високий ранг, а найпростіший спосіб для цього – “ПОКАЗАТИ ВЛАДУ” всередині групи: влаштувати рознос, нагримати на всіх, принизити кого можна… Заразом така агресивна поведінка не дає проявитися ранговим амбіціям інших учасників ієрархії.
От в чому різниця між цими двома типами керівників!
P.S. До речі, я б не став оцінювати лідерів (шефів) в категоріях “ефективний/неефективний”. Бо невідомо, що розуміти під “ефективністю”… Тиран і самодур може бути ефективним. Ще й як може! Візьміть, наприклад, Влада “Дракулу” Цепеша. Якось він з купкою вояків обороняв невеличке містечко, на яке насувалося величезне турецьке військо. З наявними силами утримати місто було неможливо ні в який розумний спосіб. Що зробив Влад Цепеш? За допомогою своїх вояків він демонстративно посадив на палі, вкопані перед стінами міста, усіх його жителів! Побачивши це, турки подумали: оце так “Дракула” вчинив зі своїми – а що він зробить з нами, з ворогами?! Злякалися… й відступили. А тепер спробуйте оцінити дії Влада Цепеша в категорії “ефективності”. З одного боку, він проявив показове самодурство, до того ж власноруч винищив ціле місто своїх підданих… Але з іншого боку – він смертельно налякав ворогів, які відступили!!! А ще Сунь-Цзи в “Мистецтві війни” писав про те, що найвищий прояв таланту полководця – виграти битву, ну вступаючи в неї… Отже, хоча Влад “Дракула” Цепеш і самодур – зате проявив себе суперефективним полководцем в явно програшній ситуації!