Нелля Даниленко народилася 26 грудня 1954 року, місто Довжанськ, колишнє Свердловськ, Луганської області) журналістка, сценаристка, режисерка-постановниця, актриса.
1980 року закінчила факультет журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 1990 року – вищі режисерські курси Всесоюзного інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення і радіо Держтелерадіо СРСР (за спеціальністю “Режисер телебачення”).
В 1972 році працювала актрисою в Полтавському театрі ляльок, з 1974 по 1992 рік – в Полтавському обласному комітеті телебачення і радіомовлення на посадах диктора, старшого редактора радіо, старшого редактора-керівника обласного телебачення. 3 1992 по 2003 рік – редакторка, ведуча, режисер Української студії телевізійних фільмів. У 2002-2003 роках – доцентка Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, на відділенні “літературна творчість”, викладачка “Основи теледраматургії”.
З 2003 року – робота в Національній радіокомпанії України: завідувачка редакції інформації, головна редакторка дирекції мистецьких програм, заступник директора дирекції мистецьких програм, з 2011 року – директорка творчого об’єднання «Культура». З 2018 року – продюсерка (лінійна) творчого об’єднання «УР-3» Культура дирекції Українського радіо («Національна суспільна телерадіокомпанія України»)
На радіо вела передачі на теми правових основ, мистецьких передач (Полтава). Готувала і вела прямі ефіри циклу «Знакова постать», в парі з народним артистом України Анатолієм Паламаренком готувала і вела дворічний щоденний цикл «Тарасова доля. День за днем», працювала як сценаристка, режисерка і оповідачка циклу художньо-документальних фільмів «Світочі епохи» (Київ).
На телебаченні готувала цикли телепередач «Родина», телефільми «Світоч», окремі передачі про діячів української культури: «Когда полотна и статуи оживают» (про Полтавський художній музей – ЦТ СРСР, Останкіно, Москва, 1990); «Из дневников полтавского художника Леонида Гусака» (ЦТ СРСР, Останкіно, Москва, 1990); Сашенька» (про юну художницю Сашу Путрю – студія Укртелефільм, 1994), «Іван Їжакевич» (студія Укртелефільм, 1995), «Іван Світличний» – цикл «Світоч» (студія Укртелефільм, 1996); «Зона» (до 10-річчя трагедії на Чорнобильській АЕС – студія Укртелефільм, 1996); «Діти втрачених Бескидів» (25 річниця депортації українців, операція «Вісла» – Укртелефільм 1997 ); «У стилі ретро» (про народного артиста України Олександра Василенка – стадія Укртелефільм 1998); «Микола Горбаль» (про дисидента, правозахисника, шістдесятника – студія Укртелефільм, 1999); «Артем Ахмедов – (про юного співака – студія Укртелефільм 2000); «Голос унікальної краси» (про народного артиста України Олександра Василенка – студія Укртелефільм, 2001); «Як його не любити» (про поета Дмитра Луценка – студія Укртелефільм, 2001); «Молодію серцем я» (студія Укртелефільм, 2002); «Ольга Петрова. Штрихи до портрета» (студія Укртелефільм, 2002); «І на тім рушничкові» (про народного артиста України Олександра Таранця – студія Укртелефільм, 2002); «Україна і «Світ музики»» (про участь українських артистів у міжнародному фестивалі – студія Укртелефільм, 2003); «Танцює «Пролісок»» (про танцювальний ансамбль – ДТРК «Культура», 2003); «Пам’яті Олександра Білаша» (ДТРК «Культура», 2003); «Майстер слова» (про народного артиста України Анатолія Паламаренка – ДТРК «Культура, 2010); «Мистецтво Мамеда Багірова» (про унікального лікаря хірурга – телеканал «Тоніс»); «Григорій і Григір Тютюнники» (Укртелефільм, 2024).
У 1995 році на Першому Всеукраїнському фестивалі журналістики передача Неллі Даниленко циклу “Світоч” ( про художника Івана Їжакевича) отримала звання “Телепрограма року”. На цьому ж фестивалі Неллі Даниленко присвоєно титул “Міс Журналістика – 95” (журнал «Журналіст України» 9-10, 1995)
Також писала для газет “Літературна Україна”, “День”, “Урядовий кур’єр”, “Голос України”, “Сільські вісті”, “Говорить і показує Україна”, журнал “Україна”.
З 2000-го року незмінна ведуча вечорів присвячених життю і творчості Дмитра Луценка, а згодом і вечорів пам’яті трьох видатних українців: Раїси Кириченко, Дмитра Луценка, Анатолія Пашкевича.
Як режисерка і актриса була автором сценаріїв, режисеркою і ведучою творчих вечорів українських митців Олександра Василенка, Олексія Чухрая, Миколи Ляпаненка, Василя Котляра, Юрія Тітова та ін., а також сольних і збірних концертів на сценах Полтави (музично-драматичний театр ім. Гоголя, співоче поле ім. Марусі Чурай) та Києва ( Національна опера, палац “Україна”, Національна філармонія, Будинок учителя, Будинок офіцерів).
Записала на Українському радіо як артистка роман Ліни Костенко “Маруся Чурай”, вірші Бориса Олійника, озвучила книжку Любові Голоти “Епізодична пам’ять” і ще цілий ряд творів відомих українських та закордонних письменників.
Має почесне звання «Заслужений журналіст України» (Указ Президента України №922 12 листопада 2009), орден княгині Ольги III ступеня (Указ Президента України 767/2024 від 15 лютого 2024). Є лауреаткою Літературно мистецької премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото» (2009), Премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності .
Фото Юрія Прияцелюка, текст і фото опубліковані на умовах ліцензії CC BY 4.0 International
