Майже традиційно на початку календарного року виходить свіже інтерв’ю, де Ви розповідаєте про підсумки року, який минув, підіймаєте завісу планів на рік теперішній. Хочеться, щоб ця розмова доповнила Ваш образ, який уже склався, та зачепила сторони творчого життя, про які ми ще не говорили. Тож почнімо.
У 2025 році у Вас вийшло чотири книжки: збірка короткої прози «Галерея одкровень», збірки поезій «Фрактали», «Полотна роду», «Усі вже знають». Про що кожна книжка?
2025 рік підкида́в багато викликів, з якими доводилося справлятися. Тому підтримкою й розрадою для мене була література. «Галерея одкровень» — уся моя коротка проза на сьогодні, нарешті зібрана під однією обкладинкою. До речі, до збірки увійшов і розділ «Непублічне», щодо якого я вагався: включати чи ні. Але час показує: ми не знаємо, що нас чекає попереду, тож краще не відкладати життя на потім. Якщо ви хочете пізнати Олександра Козинця як прозаїка — запрошую прочитати «Галерею одкровень» або роман «Картка Марії», якщо ви його ще не читали.
Поетична збірка «Фрактали» — вірші для жінок та про жінок. Для мене ця книжка особлива, бо в ній — багато тепла, любові й невигаданих історій наших найкращих. Тут зібрані різні тексти про дівчат різного віку. За відгуками читачок, саме ці вірші надихають їх пізнати себе глибше, відчути до себе ще більше любові, зігрівають підтримкою. «Фрактали» відгукуються представницям жіночої статі, а чоловікам допомагають краще відчувати жінок та бути уважнішими до їхніх потреб.
Особливою є збірка віршів «Полотна роду», вибране з трьох раніше опублікованих книжок: «Мамо, твій син — літак», «Сіль сонця» та «Ластовиння». Тут вірші, які охоплюють період 2020–2024 років, часи складні, наповнені болем. Проте в цю збірку я свідомо не додав віршів про війну. Натомість зібрав найсвітліші, найтепліші рядки — з надією та своєрідним програмуванням миру, який, сподіваюся, неодмінно станеться з нами 2026 року.
Збірка верлібрів «Усі вже знають» — відверта й чесна розповідь про те, якими ми є зараз. Про прожите, відчуте й почуте. Невипадково в цих віршах немає рими, адже тут головним є не темп і ритм, а зміст. Акценти, які допомагають подивитися на себе під іншим кутом і бути готовими ставати кращими за себе вчорашнього.
Книжки автора: https://kozynetsbooks.company.site/
Минулоріч Ви також стали упорядником колективного збірника короткої прози «Світло мого Різдва». Як виникла ідея книжки, що Вас на неї надихнуло?
За місяць до Різдва мені вже хотілося казкового настрою. І я дорозі читав одну з різдвяних збірок. От і подумав: чому б не створити нову книжку, зібравши до неї історії творчих друзів та написавши нарешті й власний текст про Різдво? Рівно за місяць проєкт вдалося реалізувати: від ідеї й пошуку авторів — до друку примірників у м’якій обкладинці. Як на мене, це справді рекордний термін. Водночас кожен успіх має свою ціну. Ми разом з Ангеліною Олійник, літературною редакторкою, працювали над цією книжкою цілодобово, аби вона справді вийшла світлою, доброю та вчасно. Сподіваюся, нам це вдалося. Утім, найкраще про книжку розкажуть відгуки читачів. Їх уже чимало й можна знайти за гештегом #світло_мого_різдва.
Мабуть, особливою подією 2025 року для Вас стала презентація проєкту «Музика чуттів». Можете розказати, як давно виникла ідея реалізувати таку концепцію та чи все вдалося втілити якнайкраще?
У 2023 році я познайомився з чудовим композитором Євгеном Петриченком. У межах його «Concerto grosso з позитивом» прозвучав твір і на мій вірш. Наше спілкування продовжилося після презентації. Згодом я поділився з Євгеном ідеєю створити концепт, який об’єднає музику та інклюзію та розповідатиме про світ людей з інвалідністю й порушеннями психофізичного розвитку.
Так почала народжуватися «Музика чуттів», яка була втілена й презентована в Києві та Львові восени 2025 року. Детальніше з проєктом можна ознайомитися за відповідним посиланням. Радію, що в Україні тепер є проєкт, у якому брали участь музиканти світового рівня. Зокрема, Фелікс Клізер, який народився без рук, але блискуче грає на валторні, а також наші українські діти з порушеннями зору, які стали частиною концерту й були солістами «Музики чуттів». Безмежно дякую Євгену Петриченку, Українському культурному фонду та всім, завдяки кому вдалося реалізувати цей надзвичайно важливий культурний і міжнародний продукт.
Запис концерту: https://www.youtube.com/watch?v=IPXPA1dMg5o
Буклет проєкту: https://cutt.ly/prVp2VKc
Активний творчий рік! І це не враховуючи менших здобутків, про які ми не згадали. Хочу запитати: для Вас «письменництво» — ремесло, відповідальність чи спосіб мислення?
Не раз повторював і готовий повторити знову: література для мене — не хобі, не робота, а служіння. Коли вкладаєш усю свою душу, знання, силу й власні фінанси, щоб народжувалася нова книга, — це про глибоку відповідальність і бажання, щоб люди, які читають мої книжки, змінювалися на краще, відчували світло, яке розкривається в рядках і між ними, брали на себе відповідальність за своє життя, проявляли більше радості, любові, рішучості. Тож письменництво — і про відповідальність, і про спосіб мислення. Але не про ремесло, а про служіння.
Чи бували в минулому році дні, коли нестримно хотілося писати, й такі, коли, навпаки, не народжувався жоден рядок?
На на́дих дуже впливає ситуація в Україні: знеструмлення, проблеми з водою, опаленням, переживання за тих, хто на фронті тощо. Коли дбаєш про задоволення базових питань, хвилюєшся за безпеку й життя своє й близьких, не дуже пишеться. Та навіть у складні періоди, намагаюся шукати внутрішнє світло, щоб писати про віру, підтримку й надію. Адже в моєму оточенні є люди, які чекають таких текстів чи пісень. І вже заради них хочеться створити новий вірш або пісню.
Скільки за рік було творчих зустрічей і що з них вам запамʼяталося?
Точну кількість зустрічей не зможу пригадати, але, мабуть, близько 30. Серед усіх презентацій я виділив би дві особливі. Перша — на яку не прийшов ніхто. До речі, це було після ночі масованих обстрілів. Можливо, безсонна ніч і стала причиною того, що презентація не відбулася. Друга зустріч — де зібралася ціла когорта критиків. Таке трапляється вкрай рідко, але я зіткнувся з феноменом: в усіх присутніх було активне бажання щось в мені критикувати. І їм це чудово вдалося: зачепили всі сторони творчості й життя.
Добре, коли, крім критики, люди здатні й на щось світле. На жаль, не всім вдається бачити прекрасне навіть там, де воно точно є. Яким одним словом можете описати свій творчий 2025-й?
Кожен випромінює те, чим наповнений. А щодо 2025 року, то можу сказати що він був тихий.
Ви творите поезію, прозу й пісню. Чи буває так, що та сама думка проситься в різні форми? Як Ви вирішуєте, чим вона стане: віршем, оповіданням чи піснею?
Насправді для мене це три різні світи: поезії, прози й музики. Як це працює в мене? Коли хочеться розповісти невелику історію у певному темпі й ритмі, я беруся за римовану поезію й можу вмістити оповідь у 16–20 рядках. Коли важливо передати саме сюжет і зробити на ньому більший акцент, втілюю його у верлібрах. Однак якщо розумію, що історія не вміститься на одній сторінці, тоді народжується коротка проза. А коли в голові декілька сюжетів із багатьма деталями — з’являється роман.
Говорячи про тексти пісень, зазначу, шо в мене вони народжуються разом із музикою, рідше — спочатку музика, потім текст. Свої класичні вірші мені поки що жодного разу не вдалося використати для створення власної пісні. Не менш цікавий факт: хай скільки разів творчі друзі просили мене дати вірші, які вони могли б покласти на музику, мені не вдалося вгодити жодного разу. Коли вони самі обирали текст пісні серед моїх поезій, зазвичай брали ті вірші, на які я навіть не подумав би, що вони можуть стати піснями. Ось такий цікавий світ: попри те, що слово одне, його наповнення, обсяг і форма визначають, чи це буде вірш, прозова історія чи пісня.
Пісні автора: https://youtube.com/playlist?list=PLv2C5p9oKj5y9AGtUkuG7FYScUOYd_JKX
Чи почуємо ми Ваші пісні наживо в авторському виконанні?
Звісно! Проте, як швидко й де саме — не можу сказати. Стежте за моїми соцмережами — тоді точно не проґавите анонс.
Яку частину себе Ви показуєте в прозі, але ніколи б не проявили у вірші — і навпаки?
Я намагаюся показувати себе різним та відвертим і в поезії, і в прозі. У віршах я частіше врівноважений, спокійний; там мені хочеться бути передбачуваним, «класичним», гармонійним. У прозі можу бути більш провокативним, різким, неочікуваним, трохи хаотичним; проза для мене — ширше поле для експериментів та несподіванок. Отак і живу між двома полюсами: один — внутрішня стабільність і гармонія рядків, інший — гра контрастів, різких поворотів, сміливих кроків, де можна дозволити собі більше.
Чи бувало так, що Ваші тексти буквально рятували людей від чогось непоправного?
Поки що таких історій не знаю. А от кілька прикладів, коли моя творчість допомагала легше проживати горе чи втрату, маю. Ще іноді моїми віршами люди освідчуються, цитують їх на побаченнях, починають віршами свій ранок чи підтримують дорогих людей на війні. Це, безумовно, приємно!
Ви пишете й співаєте власні пісні, на Ваші тексти виконують твори й інші співаки. Пісня передбачає слухача тут і тепер, а книжка, зазвичай, — читача на самоті. Як ця різниця впливає на тексти?
Люди відчувають енергію митця, його брехню чи правду. Виконуючи пісню на публіку, ти можеш побачити реакцію людей миттєво. Коли читач осмислює і проживає твою книгу десь удома, ти не бачиш його емоцій. Тож добре, якщо читачі пишуть авторам враження після прочитання та діляться емоціями. Більше емоційних рядків я вкладаю в пісні — щоб вони зачіпали, змушували мислити, усміхали, дарували легкість. У віршах та прозі можу залишати більше простору для думок, висновків і роздумів на потім.
Що у Ваших текстах ніколи не було вигадкою, навіть тоді, коли читач сприймав це за суцільну метафору?
Емоції. Щоразу, коли працюю над певним сюжетом, стаю героєм чи героїнею, про яких пишу, кожну емоцію своїх персонажів проживаю сам. Може бути безліч сюжетів, частина з яких вигадана, але всі емоції справжні. Цінно, коли текст може зігріти або надихнути, підтримати, возвеличити. Може й категорично не сподобатися, роздратувати. Гірше, коли після прочитання моїх книжок людина залишається байдужою — для мене це означає, що я не зміг торкнутися струн душі читача, між нами не відбувся зв’язок.
Про що Ви мовчите у віршах навмисно, і чому це мовчання важливіше за сказане?
Ми живемо в такі часи, коли люди майже все своє життя роблять публічним: розповідають у соцмережах, чим і як вони живуть. Однак мені здається, що має хоч щось залишатися для себе. Є певна частина життя й творчості, яку я лишаю приватною, бо за кожним таким мовчанням стоїть те, що для мене важливе й особисте.
Які рядки з власних текстів Вам соромно читати вголос?
На щастя, у мене поки немає таких рядків, які мені було б соромно прочитати. Проте є тексти, які я не люблю читати на публіку. Зокрема, вірші з поетичних збірок «Води Божого океану» та «Землі Божого саду», де багато духовних висновків — прошу не плутати з релігійними. Такі тексти мені хочеться, щоб читачі осмислювали в тиші самі. Також у своїх віршах я не зловживаю ненормативною лексикою. Хоча кілька таких слів ви можете зустріти в деяких моїх оповіданнях, де це стилістично виправдано. Досі вважаю, що будь-яка нецензурна лексика без потреби лише псує враження про автора та текст і знижує його цінність.
Як війна змінила інтонацію Ваших текстів?
Війна змінила не лише інтонацію, а й розуміння того, що дуже багато дріб’язкових побутових тем, які нас турбували до війни й здавалися важливими, втратили актуальність. Зараз, коли Україна проходить чимало випробувань, розумієш, що базові потреби, як-от поїсти, помитися, мати воду й світло, спати в теплі (особливо взимку), дуже впливають на емоційний та фізичний стан. Тому в інтонаціях дедалі більше хочеться бути стриманим, перебувати в режимі економії. А якщо вже й говорити про щось —то так, щоб у цих словах була глибина, а не просто вести порожні розмови, про які завтра ніхто й не згадає.
Ви часто пишете про світло. Що для Вас є темрявою — і чи має вона право на голос у Вашій творчості?
Для мене це одне з найважчих і неочікуваних запитань. Якщо світло для мене — це рух уперед, духовні трансформації людини, вдячність та зв’язок із родом, землею, небом тощо, то темрява — неконтрольовані первинні інстинкти, постійне бажання наживи й використання інших людей, зловживання тілесною насолодою, алкоголем, курінням, небажання рости й змінюватися, а лише засуджувати, вимагати від світу все більше й більше ресурсів на свої егоїстичні потреби, нічого не даючи натомість.
Чи має моя темрява місце у творчості? Поки — вкрай мало. Зараз так багато низького й темного навколо, що писати про це в текстах мені не хочеться. Є автори, які свідомо смакують чорнотою, грають на емоціях та почуттях читачів, пропонуючи їм треш, від якого волосся стає дибки. Мені така література не близька. Я прагну розбудити в людях внутрішнє світло, змінити на краще, відновити зв’язок із собою, навіть якщо людина про нього тимчасово забула чи ще не відчула.
Що для Вас важче: написати текст чи відпустити його у світ без пояснень і виправдань?
Поки важче написати текст, ніж відпустити його. Я давно змирився з думкою, що все опубліковане — у соціальних мережах чи видане як книжка — мені як автору фактично не належить. Ці твори починають жити власним життям, а читачі шукають у них свої змісти, які я як письменник туди навіть не вклав. Чудово, коли у відгуках читачів зустрічаю те, що мені резонує. Тоді хочеться сказати: «Дякую, я саме це й мав на увазі». Але ще з більшою повагою ставлюся до відгуків, які абсолютно мені не близькі: коли читачі відчувають і знаходять щось своє, чого там і близько немає, чи коли спотворюють моя слова так, як зручно їм. Тож автор має бути готовим до того, що все написане й оприлюднене треба відпустити — з легкістю та вдячністю, й розуміти, що реакція світу на це може бути різна. Хоч на обкладинці певної книжки вказаний конкретний автор, ці тексти, на мою думку, втілені нашим спільним Творцем — Богом.
Чи може поезія бути формою терапії, а що нею, на Вашу думку, ніколи не лікується?
Навіть для мене моя й не поезія — терапія. Не уявляю свого життя без віршів. І в найтяжчі, і в найсвітліші проміжки часу вірші й теплі добрі історії допомагають мені триматися. Переконаний: для багатьох і поезія, і проза, і музика, та й мистецтво загалом є терапією. Мистецтво для того й створене, щоб бути інструментом зцілення й очищення. І тут важливо кожному знайти свого «терапевта» й свою «терапію».
Соціальні мережі автора: https://linktr.ee/kozynets
Який Ваш текст минулого року з’явився не з натхнення, а з утоми, злості або розчарування, але для Вас він важливий?
Попри те, що я востаннє писав хоку років 20 тому, ці народилися наприкінці 2025 року з утоми й злості через російські обстріли нашої країни. Я обʼєднав їх загальною назвою: «Ляльки війни». Тут мало слів, але багато емоцій:
***
хочу новий літак
каже хлопчик вві сні
прокидається від сирени
***
російська ракета
будинку більше немає
натомість — іграшки й квіти
***
як оберіг
робила ляльки-мотанки
після обстрілів — вуду
***
діти навіть іграшкам
дають імена
ми для росіян — безіменні
***
яку ти хочеш ляльку
на новий рік?
голуба миру
***
хтось загубив
гарного ведмедика
не чіпай! це — міна!
***
у моєї ляльки
очі як у тата
коли він повернеться?
***
мамо я виріс
іграшок більше не хочу
війни — також
Яку мету ставите собі на 2026 рік? Чи живете за принципом не озвучувати плани вголос?
Живу за принципом: «щастя любить тишу», а про проєкти люблю розповідати, коли вони вже втілені. Тож поживемо — побачимо, що подарує 2026-й і наскільки він буде плідним.
Якби світ запам’ятав із Вашої творчості лише один вірш чи навіть кілька рядків, що б Ви хотіли донести читачам?
Складно сказати… Насправді, навіть якби я думав не одну годину й не один день над цим запитанням, не впевнений, що зміг би дати однозначну відповідь та один вірш. Нехай краще читачі, які знайомі з моєю творчістю й прочитають це інтерв’ю, напишуть мені, який вірш (чи вірші) для них зараз є визначальними з моєї творчості, до яких рядків вони час від часу повертаються, як до чогось важливого, що їх підтримує, надихає чи мотивує. А я ж планую писати, у надії на те, що, можливо, цього чи наступного року з’явиться такий вірш, який точно стане визначальним не лише для мене, а й для світу. І саме ці рядки цитуватимуть без вагань у відповідь на подібні запитання.
p.s. Прочитати попередні інтерв’ю з автором:
2020 рік: https://elita.org.ua/oleksander-kozynets-plany-prosti-zhyty-y-tvoryty-na-skil-ky-vystachyt-syl/
2021 рік: https://vgoru.org/istoriyi/oleksandr-kozinec-pro-knigi-dushu-i-blagoslovennya-zgori
2022 рік: https://elita.org.ua/12-zapytan-oleksandru-kozyntsiu-pro-tvorchist-ta-kharakter/
2023 рік: https://elita.org.ua/oleksandr-kozynets-ya-vzhe-davno-bahatoditnyy-batko/
2024 рік: https://www.facebook.com/share/p/1GRCgBMMmy/
2025 рік: https://uacrisis.org/uk/oleksandr-kozynets-poet-yakyj-vchyt-bachyty-svit-kriz-slovo
Спілкувалася Ангеліна Олійник
