Олександр Козинець — український письменник, науковець, педагог, логопед. Його творчість пронизлива й чуттєва. Він вірить у те, що душа повертається на землю, щоб розвинутися до вищого духовного рівня, аж поки не звільниться від перероджень.
«Безумовно, такими, якими були, ми уже ніколи не будемо, бо кожен із нас єдиний у Бога. Але можливість повертатися у світ у новому тілі за новим досвідом — неоціненна радість, яку нам подарував Всевишній», — вважає письменник.
— Почати з Вами розмову хочеться зі спогадів дитинства. Чи лишилися в пам’яті якісь цікаві згадки? Розкажіть, яким Ви були, як відчували світ?
— У ранньому віці я не дуже любив взаємодію з дітьми. Мені цікавіше було побути самому на природі: десь на галявині серед квітів і трав чи на простирадлі біля води. Я не плакав, що мені нудно самому. Міг годинами просидіти, спостерігаючи за небом чи за тим, як бджола з квітки збирає пилок. Міг сам побігати під сонцем, долаючи вітер, а спілкуватися любив з дорослими, людьми похилого віку, розпитуючи, як влаштований світ. Обираючи й сьогодні, побути серед людей чи на природі, я віддав би перевагу, наприклад, прогулянці до лісу, аніж шумній компанії.
— Які якості найбільше цінуєте в людях?
— У людях ціную щирість, сміливість, чесність, уміння радіти за інших. Вважаю, що співчувати люди таки навчилися, а радіти щастю й успіхам інших для багатьох поки є проблемою. Мабуть, заважає заздрість та постійне бажання порівнювати своє життя з чужим, забуваючи про щедрі дари неба для кожного з нас.
— Яка риса Вашого характеру найбільше допомагає Вам у житті та творчості?
— За гороскопом я Діва. Тому достатньо педантичний, скрупульозний, відповідальний, місцями — нудний. Завжди записую всі заплановані зустрічі й поточні справи в блокнот (досі не звик це робити в телефоні). Те саме стосується і творчості: нумерую усі тексти за роками, досить часто до них повертаюся й редагую, мріючи довести до того стану, коли я буду повністю задоволений написаним. Не люблю, коли десь на клаптиках в різних блокнотах розкидані шматки текстів. Тому в мене лише два блокноти: один для віршів, а в другому — від руки — думки дня й короткі прозові замальовки. А так загалом усю прозу друкую в ноутбук. Там значно легше працювати.
— Що додає Вам віри в себе ?
— Вірити в себе мені допомагає віра в Бога. А коли віра взаємна — це прекрасно. Молитва, тиша, природа й мудрі книги — чудова підтримка в складні періоди життя. З них народжується моє щастя й врівноважується дух.
— Ви дуже різнобічна людина. Література, музика чи викладацька діяльність? Що зараз у пріоритеті?
— «Який палець не вріж, кожен болить однаково». Не уявляю своє життя без спілкування зі студентами, без співу в хорі й музики загалом, але без літератури — то й поготів. Тому в пріоритеті все й одразу! Тим паче, що відпочинок — це переключення з однієї діяльності на іншу. Тож я, судячи з цього визначення, постійно тільки те й роблю, що відпочиваю.
— Дякую за відповідь! Тоді про кожну Вашу «іпостась» поговоримо окремо. Що можете розказати про себе як педагога? Чому обрали цю професію?
— Про те, який я педагог, краще запитати моїх студентів. Вони вам точно розкажуть це краще за мене! Я ж лише додам, що прагну з усіма бути чесним і справедливим, бачити перед собою особистість, її потенціал. Часто студенти для мене є викладачами більше (чи вчителями життя), ніж я для них. Обрав таку професію, по-перше, тому, що відчував внутрішню потребу служити людям, а по-друге, мені завжди було цікаво спілкуватися з молоддю та зі старшими за себе людьми. Тож вибір очевидний. Та хотів бути не просто педагогом, а логопедом (підкреслю, що логопед за освітою — педагог, а не лікар!). Цей вибір також невипадковий. У моєї мами заїкання, я мріяв їй допомогти.
— Розкажіть про себе як музиканта та виконавця. Що приваблює Вас в цьому? Чи виконуєте й власні пісні чи лише пісні інших авторів?
— З 2017 року співаю в камерному хорі «Moravski». Останні кілька років поза межами хору ніде не виступаю як виконавець. А раніше, ще зі шкільних часів, брав участь у багатьох концертах та фестивалях. Дійсно маю кілька пісень, які я написав сам. Раніше їх навіть виконував публічно, а зараз ні. Окрім хорової музики, в останні роки й пісні інших авторів я якщо й співаю, то або в ду́ші, або в колі найближчих друзів. Проте радію, що мої вірші стають піснями і їх виконують різні музиканти.
— А от цікаво, з якою музикою у вас асоціюються Ваші твори?
— Для мене більшість моїх віршів співзвучні з музикою дощу, шумом моря чи співом птахів. До деяких чудово б підійшли звуки сопілки, тибетських чаш, арфи, хангу чи калімби. Чи якась медитативна музика. Іноді навіть стукіт серця чи звук глибоких вдихів та видихів.
— Як несподівано! Про деякі інструменти навіть ніколи не чула. Далі хочу запитати Вас про літературу. Коли Ви почали писати? Що Вас надихнуло на це?
— Почав писати в 10 років. Домашнє завдання з української мови й літератури я виконав добросовісно: створив перший вірш і отримав за нього тоді ще п’ятірку. Довго думав, про що написати. Між вибором — про природу чи про маму — все ж обрав про маму. Другий вірш був про першу вчительку, а вже третій — про природу. Мені сподобалося писати вірші. Тим паче, що вчителька української мови підтримувала мої старання. Відтоді й пишу.
— Що зараз більше подобається писати: вірші чи прозу?
— Сьогодні мені ближчі вірші. Зараз у мене переважає поетичний настрій. Однак працюю і над оповіданнями. За новий роман поки братися не хочу. Та все ж «мислю» і прозово, і поетично, щоб відчувати свою цілісність як автора.
— З чого Ви черпаєте натхнення?
— У вільний від роботи й творчості час відволікаюся тим, що мандрую в нові міста й країни, коли є можливість. Ще люблю доглядати за кімнатними квітами. Але найкраще мене «заряджає» з ранньої весни до пізньої осені робота в саду чи на городі. Я — людина землі: шаную її та вважаю, що всіх, хто любить і дбає про землю, земля також любить і береже.
— Хай ще багато років Вас береже українська земля! І наостанок… Ви сьогодні згадували про щастя. Що робить Вас по-справжньому щасливим?
— Розуміння того, що вибір завжди за мною: бути щасливим чи нещасним. Сили, витрачені на страждання чи на примноження радості, приблизно однакові. Тож страждати чи бути щасливими — в наших руках! Я обираю радість і щастя. Щодня ділюся ними з іншими.
Спілкувалася Лідія Половко
