2022 рік був непростим для українців. Він змінив кожного з нас і вкотре нагадав про головне: не слід марнувати жодної миті життя. А ставати кращим за себе вчорашнього потрібно постійно, незалежно від умов та обставин.
Попереднє інтерв’ю з Олександром Козинцем було опубліковане в січні 2022-го, коли в повітрі вже відчувалася напруга, але повномасштабна війна ще не розпочалася. То була розмова «до».
Нині ж ми поспілкувалися про те, чим, крім нестерпного болю, випробувань і сліз, запам’ятався рік минулий: творчими досягненнями, новими збірками, музикою, презентаціями, планами на майбутнє. Мрію наступного року наше нове інтерв’ю почати словами: «Ми перемогли».
Олександр Козинець — український письменник, науковець, педагог, логопед, автор десяти поетичних збірок, одного роману, трьох літпроєктів, переможець багатьох літературних конкурсів, хорист камерного хору «Moravski».
— На початку 2022 року було опубліковане наше попереднє інтерв’ю. Відтоді чимало змін трапилося в країні й, мабуть, у Вашому житті. Минув рік від повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тож поговорімо про 2022-ий та про плани на рік, що триває. На початку запитаю: чи вплинула повномасштабна війна на Вашу творчість та світогляд?
Мабуть, немає жодної людини в Україні, яку б не зачепила війна чи кого б вона не змінила. Правда, зміни у кожного різні. Однак справжня сутність людей тепер більш помітна. Але не про це зараз. Попри те, що 2022 рік був справді складним, він був плідним та активним: вдалося випустити у світ дві книжки поезій та дуетну збірку короткої прози «Шість плюс один».
Над «Шість плюс один» я працював не сам. Коротку прозу писали у дві руки. Це було ще у 2018 році. А в січні 2022 року цей проєкт був втілений як збірка з однойменною назвою. До речі, кожна з історій у різні роки була відзначена престижними літературними конкурсами.
Другою за хронологією була поетична збірка «Мамо, твій син — літак», яка мала бути надрукованою в лютому 2022 року. Через війну читачі її побачили в липні. Дякую всім, хто докладає безліч зусиль, аби в час війни книги народжувалися та знаходили своїх читачів. Вважаю, що, дбаючи про культуру, ми демонструємо й духовну незламність нації!
У вересні 2022 року побачила світ збірка духовних верлібрів «Води Божого океану». Я не вів щоденник війни, як це робили деякі мої колеги по перу, а писав «Води». Мої роздуми й переживання упродовж перших шести місяців великої війни трансформувалися у збірку. Тож якщо порівнювати з’яву кожної нової книжки з дитиною (а так і є, бо кожен втілений проєкт — творча дитина), то я вже давно багатодітний батько.
Через війну росії проти України я почав працювати ще інтенсивніше, адже не знаю, що може чекати на мене завтра. Тому хочеться встигнути якнайбільше: видати все написане, мати живі зустрічі з читачами, говорити більше про добро й зміни, щоб якомога більше людей прочитали мої збірки, зігрілися віршами й прозою та ставали кращою версією себе. Я дбаю про те, аби моє творче слово було світлим і духовним. Щоб заспокоювало, розраджувало, надихало, підтримувало й додавало сил боронити нашу країну на всіх фронтах. Вважаю культурний фронт не менш важливим за інші.
— Читачі зазвичай про Вас говорять як про поета. Але, окрім Вашого роману «Картка Марії», тепер є й збірка короткої прози «Шість плюс один», тож Вас справедливо можна називати ще й прозаїком. До речі, слухачі благодійних курсів української мови «НУМО» якраз вивчають одну з повістей збірки. Яке місце цей проєкт займає у Вашому серці?
Вважаю цей проєкт недостатньо оціненим, адже ні в українській, ні в закордонній літературі я не бачив подібних концепцій, де один автор із шістьма іншими пише різні історії й свідомо «згладжує» перехід між «почерками» авторів так, щоб читач не відчув, хто які глави писав. У читача взагалі має скластися враження, що тексти написані однією людиною. Так і народилися шість різножанрових повістей. Кожна з них містить вісім глав, половина з яких написані мною, половина — співавтором. Безмежно люблю цей проєкт через те, що він зачіпає абсолютно різні аспекти людського життя: від вибору майбутньої професії, впливу чисел на нашу долю до аб’юзивних стосунків, необхідності змінюватися та бути готовим до безлічі викликів та сюрпризів життя.
— У 2022 році Ви були стипендіатом стипендії Президента для творчої молоді та вибороли грант Президента для втілення збірки поезій «Universum». Розкажіть, будь ласка, про це детальніше.
Передусім хочу подякувати державі та членам комісій, які підтримали мою кандидатуру, адже претендентів і на стипендію Президента, і на творчі гранти дійсно щорічно багато. Мені цьогоріч виповнюється 35 років, тож я встиг вскочити в останній вагон (прим. автора: стипендія та грант Президента для реалізації творчих проєктів присуджуються молодим митцям віком до 35 років).
Частково за кошти стипендії Президента України й було реалізовано поетичну збірку «Води Божого океану». А от грант на втілення збірки поезії «Universum», яка й мала бути творчим подарунком читачам до 25-річчя моєї творчої діяльності, яке я відзначаю у 2023 році, поки на паузі. «Universum» — це вибрані вірші з написаного за останні 10 років. Поки що чекаємо, коли видавництво «Піраміда», яке вибороло грант та зобов’язалося втілити збірку, отримає кошти на реалізацію проєкту. Попри все, у мене є внутрішнє відчуття, що, хоч і з запізненням, але й цей проєкт вдасться реалізувати!
— Для багатьох стало відкриттям, що минулого року Ви презентували три свої пісні. Чи плануєте будувати сольну кар’єру, чи продовжите співати в хорі «Moravski»? І чи почуємо ми Ваші нові пісні та інших виконавців на Ваші тексти?
Музика — одні з безплатних ліків, доступних людині. Але ми про це забули. Як і про те, що є музика низьких вібрацій і та, що написана для зцілення духу й тіла.
Будувати музичну кар’єру не планую (усміхається — прим. ред.). Але в планах на цей рік є намір записати хоча б ще одну-дві свої пісні. Дякую Богдану Ніколаєву за чудові аранжування. Завдяки його кропіткій творчій праці мої пісні тепер доступні для прослуховування.
Планую й далі співати в камерному хорі «Moravski» та представляти українську культуру й хорову музику за кордоном. Бо переконаний, що попит на все українське після нашої перемоги й настання миру буде зростати.
А також вірю, що музиканти ще напишуть багато пісень на мої вірші й ми матимемо нові хіти, до яких я причетний. Хочу, аби такі пісні ми почули на хвилях fm уже цьогоріч!
— У 2022 році у Вас трапилася ще одна приємність: за стільки років творчої діяльності нарешті відбулася презентація Ваших книг у місті Вашого дитинства, у Лубнах. Які враження від цієї зустрічі?
Надзвичайно відповідально виносити на широкий загал свою творчість там, де тебе знають змалку, пам’ятають етапи твого становлення й активно стежать за тобою нині.
Не один рік уявляв презентацію в Лубнах. І вона дійсно була чудова. Точніше, кожна з них (а їх, із весни 2022-го до лютого 2023 року, відбулося вже чотири). Сумно лиш від того, що вперше з читачами міста ми зустрілися в бібліотеці під час війни. До речі, двічі так збіглись обставини, що в день презентації місто прощалося з героями, які боронили Україну. І як за таких обставин відкладати життя? Навпаки — хочеться встигнути більше.
Я безмежно вдячний всім читачам, з ким ми зустрілися в Лубнах. Але особливі незабутні відчуття в мене були ще й від того, що вперше на презентації була присутня мама.
— В одному з дописів у фейсбуці Ви зазначили, що знаковою працею для Вас у 2022-му стала публікація спогадів мами про Ваш рід. Що надихнуло створити цю збірку та чи для широкого вона загалу?
Колись, ще у 2014 році, я перебирав фото нашого роду. Купив величезний альбом і, розподіливши всі фотографії за персоналіями (дідусь, бабуся, мамині брати й сестри, мої прадіди, прабабці, тітка, дядько та всі інші родичі), вклеїв їх туди. Після цього купив мамі зошит та попросив, коли в неї буде час, щоб вона написала коротко найголовніші події свого життя та спогади про своїх батьків і дідусів-бабусь. Мама коротко й написала про батьків, навчання в школі та в університеті, про роботу, появу мене на світ та ключові спогади, які їй важливі.
Через війну у 2022 році я переїхав з Києва на Полтавщину й поки ситуація в країні не покращилася, мешкав там. Упродовж березня — травня минулого року ми працювали над тим, щоб створити більш розлогий рукопис спогадів мами про рід та залишити на папері історію роду. Пишаюся тим, що ми зробили цей рукопис, який я презентував мамі як подарунок на її день народження. Написане живе довше, ніж сказане. Шкода, що ніхто з нашого роду не написав щось схоже раніше.
Безумовно, ця брошура не для розголосу й не буде представлена публічно. Наклад — виключно для представників нашого роду, які живуть нині в різних куточках України.
— У 2023 році у Вас маленьке свято — 25 років творчої діяльності, про що Ви вже згадували. Чи маєте якісь сюрпризи для своїх читачів та яку книгу О. Козинця ми читатимемо в цьому році?
Я вирішив довго не тягнути з сюрпризами й у січні 2022 року презентував збірку поезії «Ластовиння». До першої частини книжки увійшли поезії війни, починаючи з 2014 й до грудня 2022 року. Друга частина збірки, вірші миру, містить найсвіжіші вірші.
Також ще одним подарунком для читачів, сподіваюся, цьогоріч все-таки стане згадана вище збірка поезії «Universum».
З 2019 року, відколи вийшла друком моя перша книжка, і на початок 2023 року маємо (разом із «Шість плюс один») 12 реалізованих проєктів. Вважаю таку працю достатньо плідною, зважаючи на те, що всі проєкти поки що втілені за мій кошт. Тому планую взяти творчу відпустку хоча б на цей рік: презентуватиму видане та неквапно писатиму нове. У 2024 році, сподіваюся, будуть нові збірки. Час нині летить дуже швидко. Тож читачі й зачекатися не встигнуть.
— І наостанок прошу відповідати швидко й обрати з-поміж двох варіантів один, який Вам найбільше відгукується. Еспрес-тест:
— Зараз чи потім?
— Зараз!
— Друкувати чи писати від руки?
— Вірші — від руки, прозу — друкувати.
— Римовані чи верлібри?
— Римовані.
— Літак чи потяг?
— Потяг. Приємніше й романтичніше. А якщо про мову образів, то я в поезії — літак, у житті — частіше потяг.
— Виступати чи бути глядачем?
— Виступати.
— І ще одне: нині, після року повномасштабної війни, які асоціації у Вас виникають, коли чуєте слово «Україна»?
— Сила, міць і перемога!
Спілкувалася Ангеліна Олійник
