Вже не перший раз пишуть мені таку штуку.
Висловлю якусь думку з приводу, у пості про погоду використаю який мем фейсбучно-політичний, візьму в лапки для підкреслення думки стереотип популярний — і отримую цікаві звинувачення.
На межі з хамством, а часом і без межі. Але то таке…
Мене фейсбучне хамство від незнайомих людей практично не зачіпає.
Може, в людини свекруха лихая, або борг не віддають, або гарячої води давно нема, або нові черевики ноги натерли, або колись по сольфеджіо несправедливо «двійку» поставили, або морква в погребі стала проростати, або просто несусвітний дурень, то таке…
Але, якщо відкинути квітуче хамство, то гола суть – така.
Вони вважають, що я висловлюю саме ось такі слова, враження, висновки з такого й такого приводу, бо я працюю, на їхню думку, на провладному каналі й ніяк інакше думати не можу.
Так і пишуть зловтішно.
Типу – ага! ось звідки ноги ростуть! так вона ж там працює, де весь час декого кудись цілують, це ж їх там накачують, вони ж лише співають оди владі, тому Ви, пані Діденко, ще та какабека, яка не в змозі головою сама хоч щось путнє придумати, а лише озвучує провладні мантри, яких примусово навчають на своєму каналі.
І такі звинувачення я вже не один раз отримувала.
Це не сумно і не смішно, ну, мені особисто ніяк.
Але це свідчить про те, що саме такі люди не в змозі самостійно думати, придумувати і, відповідно, щось створювати путнє.
Їм у голові не вкладається, що хтось може сам думати, аналізувати, помилятися, вибачатися за помилки і не боятися про це написати.
Вони внутрішньо, навіть часом, може, й самі того вже не хочуть, але все одно коливаються разом із лінією партії.
Тобто, насправді, саме для них надзвичайно важливим є начальство, як воно думає, що каже і в який бік настовбурчує начальницькі вуса.
Бо сказати щось від себе — це дуже страшно.
Такі люди будуть махати шаблюками чи тицяти дулі владі, як явищу, вони обзиватимуть усю Верховну Раду, Кабмін, президентські будь-які рішення чи нерішення, але вони миттєво присядуть, підібгавши хвоста, перед своїм безпосереднім конкретним начальником.
Вони ніколи не повірять, що людина може самостійно щось написати і мати свою думку, без впливу та дозволу.
Як часом звинувачують — «а еще в шляпе!».
Я, взагалі, більше хустки і плетені шапки люблю)
А в них крізь ті шляпи заячі вуха страху і комплексів ну дуже вже часом стирчать.
