Як хліб твердіє шкоринкою і достигає в печі, так книжка «Смаки Буковини» прийшла до свого читача з полум’я війни – порятована, вивезена з охопленого вогнем Харкова. Але зріла вона так, як добра розчина на хліб – в мирі, тиші і з молитвою. Бо писалася напередодні, і то писалася в дорозі.
Гастрономічний путівник «Смаки Буковини» своїм виходом напередодні Великодня приніс проблиск віри, що світло вікових буковинських традицій все відродить і все здолає, ця книжка – одночасно вогник Великодня і правдивий вогонь живої неперервної народної культури.
Автор нарисів у цій книжці і керівник проєкту – очільник Буковинського центру культури і мистецтва, заслужений діяч мистецтв України, етнолог Микола Шкрібляк. І якщо у когось склалося враження, що вийшла нова рецептурна книжка – це не так зовсім. Бо саме в нарисах Миколи Шкрібляка – той перший ключ, який відкриває обрядові двері у світ Буковини – правдивої, гостинної, але багато в чому просто непізнаної, бо її гостинність – не напоказ.
Авторка світлин до путівника – Кіра Ставчанська, і це – другий ключ до пізнання Буковини: через «смачні» світлини, які вміють танцювати, дихати і говорити до самої душі. У книжці оприлюднені також окремі світлини авторства Сергія Рижкова, Ірини Пустиннікової, Олексія Пономаренка та Ольги Шевчук.
Готуючись до прочитання нарисів Миколи Шкрібляка, які складають етнографічне осердя «Смаків Буковини», я уявляла собі подорожні враження (як це описував О.Афанасьєв-Чужбинський у «Нарисах Дністра» чи Ґеорґ Дроздовський у спогадах «Тоді в Чернівцях і довкола»). Але мене відразу познайомили з людськими долями, і саме з їхнього досвіду читач дізнається про логіку того чи того обрядового припису.
Навіщо на Буковині печуть поминальні «садочки» і моляться однаково і за своїх рідних предків, і за тих, «кого ніхто не поминає»? Чому колядують під порожньою хатою без вікон? А навіщо буковинці кричать на борщ? Як самими доторками зарядити хліб чи калач на благополуччя? А чому будз і хліб перехрещують і гладять? Так, можна навчитися готувати барабуліну кулешу з переписів – і звісно, це цінно, якщо рецепт перевірений. А можна навчитися готувати її з гуцульською душею. А найкоротший шлях до душі та й серця – довіра. Дізнаємося історію і менталітет громади, його жителів – а вони чимраз, то сміливіше відкриваються. І розповідають про душу краю (дуже відмінну, до речі, від туристичного вихолощеного варіанту).
А головна героїня книжки (так, тут, як у художньому творі, є головна героїня, навколо якої обертаються світи смислів) – це піч. Яка може мовчати, допомагати, розраджувати і навіть валитися з протесту.
Проект «Смаки Буковини» реалізували спільно Чернівецька обласна державна адміністрація, Чернівецька обласна рада, Буковинський центр культури і мистецтва та Буковинський культурний фонд. Вийшли «Смаки Буковини» у видавництві «Книги ХХІ».
Логістику проєкту під керівництвом Миколи Шкрібляка успішно і дружно втілили заступник директора Буковинського центру культури і мистецтва Василь Фоменко, завідувачка відділу менеджменту, креативних індустрій та міжнародної співпраці Катерина Бородкіна-Краснікова та численна команда працівників культури Чернівецької області.
І книжка направду мандрівна, адже складена за географічним принципом, розділи названі за назвами трьох районів – «Карпати», «Чернівці», «Дністер». Респондентами стали кращі кухарі, котрі знають народну традицію, обрядову логіку кожної страви і достовірну технологію її приготування.
А присмачує святкові та й буденні страви добра музика – через кьюар-коди читачі книжки можуть отримати доступ до записів народного музикування від троїстих музик із Дихтинця, а також народного аматорського оркестру народних інструментів «Плаюл Херцей» будинку культури міста Герца, оркестру єврейської музики «Faldman band» (м.Чернівці) та народного аматорського оркестру народних інструментів будинку народної творчості та дозвілля міста Сокиряни. А й справді: аби момент засмакував, має бути музика, і то своя. Та, яка суголосна з ритмами краю та його розмаїтими характерами.
Про глибоке переплетення ментального та етнографічного влучно зазначає голова ЧОДА, кандидат історичних наук Сергій Осачук, знайомлячи з книгою на перших її сторінках: «Буковинська кухня – це коронація і сублімація ландшафтів культур, поезія, де «дзеркальний короп мовчить п’ятьма мовами».
Буковинська гуцулка душею і походженням, знана письменниця Марія Матіос, авторка передмови до «Смаків Буковини», зізнається: ритуал приготування обрядової їжі для неї – трохи ритуал, може тому й перебирається в руках бісерна силянка так, як вірянин вервицю перебирає, бо світло традиції – то наша ще одна броня.
«Коли б я не вміла робити те, що вмію, я би лиш кухарила. Пов’язала би файну хустку в зелені квіти, вибрала найбагатшу на шиття сорочку з Кіцманщини, обклалася глиняним посудом з гуцульського Косова чи бессарабського Коболчина – і заступила б на вахту коло домашньої печі, як заступала на чергування на «кухонному» блокпосту у прифронтовому Донбасі», – каже письменниця.
А ще ця книжка, як мені виглядає, зробить вас трохи дітваком: ви будете всьому дивуватися з правдивою радістю і чистим серцем. Які вони, липованські великодні релі-гойдалки? Та і що ми знаємо про скромну велич старообрядницької культури? А яка обрядова роль курки на весіллі і чому її так урочисто виносять? І жителі Київщини та й Одещини легко впізнають свій весільний обряд – «ходити на кури», бо вся розкіш етнографії – у міжрегіональному діалозі. А традиції чадецьких гуралів? А єврейський гумор? А філософія віку? Хіба ж це – не про те, що ми називаємо душею традиції?
Окрім книжкового формату, проект «Смаки Буковини» має ще й серію листівок і однойменну сторінку, на якій систематично ось уже другий рік висвітлюються правдиві перлини буковинської гастрономічної традиції.
.. Перша і головна ознака живої ріки – коли вона тече, біжить, торує свій шлях, минаючи села, містечка і цілі краї. Ця книжка зробила так само – вона мандрує і вона забирає з собою. Книжка, що писалася у мандрах-експедиціях, інакше поводитися просто не може. І до слова, це вже друга дослідницька праця Миколи Шкрібляка, написана за логікою мандрівного вдумливого пізнання живої традиції – перша книжка, монографія «Гуцульський ліжник: дискурс через віки» побачила світ у 2018 році в рамках проекту «Відродження буковинського ліжникарства» за сприяння УКФ.
Повернімося до «Смаків Буковини». Ви сідаєте у мандрівну шіфу морем буковинських смислів в гірській Усть-Путилі, а виходите на земну твердь аж у придністрянській Василівці. Ви повертаєтеся з цих мандрів іншими. І оглядаючись на цю неймовірну пригоду, усміхаєтеся: «Було душевно. Було смачно».
