“В центрі Сілезького воєводства біженка відкрила українську бібліотеку. Тепер тут черги”, – заголовки з такою назвою сколихнули інфопростір в кінці 2022 року. Про ініціативу видавчині, журналістки та волонтерки Тетяни Виговської писали як польські, так і українські ЗМІ. А цього року українка здивувала наступною новиною: вона створила у Польщі видавництво, метою якого є переклад та публікація українських творів польською, а польських – українською, а також видання українсько-польських альманахів та книжок-білінгв. Першим проєктом був випуск двомовних казок, який вийшов завдяки співпраці з польською асоціацією “Покоління”. І от нещодавно її новостворена “Fundacja Czas Zmian” видала переклад переможця культурно-мистецьких проєктів “Українського інституту книги” – повість Костянтина Климчука “Літо, коли сонце стало чорним” – на польську мову.
Вже два з половиною роки ти перебуваєш в Польщі. Тобі довелося покинути не лише країну, а й улюблену справу. Як тобі вдалося не впасти у відчай і відновити роботу видавництва “Час Змін Інформ”?
Для мене повномасштабне вторгнення не стало несподіванкою. Менш ніж за місяць до 24 лютого я поїхала з волонтерською місією на Донбас, відвідавши Авдіївку та селище Піски, що біля Донецького аеропорту. Я спілкувалася зі старшими офіцерами піхотних бригад, які передбачали велику війну, хоча й не в ті терміни, коли вона насправді сталася. Але я була розважливою і по приїзду зібрала так звану «тривожну валізу». В ній були речі першої необхідності, документи, гроші. Коли ракети і бомби вдарили по всій території України, я прийняла рішення виїхати з-під Києва на Вінничину. Та за кілька днів я зрозуміла, що безпечного місця в Україні немає, тому разом із сином ми виїхали в Польщу.
Я залишила в Україні улюблену роботу і затишну квартиру, та розуміла, що маю насамперед подбати про сина. Як мільйони українок – їхала в невідомість. В Катовицях мені вдалося влаштувати сина в школу, налаштувати мінімальний побут. Але професійна бездіяльність мене гнітила. Українці в ті дні думали, як захистити країну, було не до читання. І я також занурилася у волонтерство, не думаючи, що буквально за кілька днів до повномасштабного вторгнення ми замовили друк кількох накладів книг в Харкові, на околицях якого йшли бої. Всі, хто був пов’язаним із видавництвом «Час Змін Інформ» долучилися до оборони, а я вже у Польщі продовжила займатися волонтерством. Була логістом, координувала рух гуманітарних вантажів по території Європи, щоб ці вантажі якнайшвидше потрапили до адресата.
В травні прийшло повідомлення, що віддрукований в Харкові наклад книг зберігся. І це стало тією точкою, від якої я відштовхнулася. Ці книги вдалося привезти в Катовиці, і ми провели кілька презентацій в Польщі та Чехії. В Україні ми працювали в режимі онлайн-офісу. І коли я почала зв’язуватися з нашими авторами, редакторами, коректорами і друкарями, то зрозуміла, що ми можемо відновити роботу видавництва. Країна перейшла в міцну оборону. Люди потребували не лише зброї, а й культури. Так я перезапустила роботу видавництва. Ми працюємо, хоча й не припинили волонтерську діяльність. Частина прибутку йде на закупівлю автомобілів, медикаментів, засобів зв’язку і спостереження.
Як взагалі у тебе виникла ідея видавати книги?
Я люблю книги і вдома у мене завжди була велика бібліотека. Коли в 2014 році в Україні перемогла Революція Гідності, я зрозуміла, що людям потрібно показати, яка цікава й багатогранна національна література, які талановиті наші автори. Добре, що я знайшла однодумців, які мене підтримали, і ми заснували видавництво. Звідси й назва. Ми живемо в час змін й маємо власним прикладом показувати, що в наших силах формувати сучасну українську націю. Нас дуже довго піддавали русифікації, і я хочу це змінити. Я вважаю, що мені це вдається. Було важко, адже суспільна думка вважала, що успішні видавництва можуть бути лише в столиці країни, або в культурних столицях, як Львів, Київ чи Харків. Та роками важкої праці, роблячи помилки та набираючись досвіду, мені вдалося вивести видавництво «Час Змін Інформ» на високий рівень. Тепер нашу продукцію знають не лише в Україні, а й у Польщі, Чехії, Словаччині, Німеччині, Бельгії, Австрії.
Українки виявилися дуже підприємливими в Польщі. Що дає вам сили і натхнення?
Ми не можемо сидіти, склавши руки і лише чекати. Ми привносимо в польський побут власний досвід ведення бізнесу. В багатьох питаннях ми орієнтуємося слабко, але українські жінки швидко вчаться. У нас свіжий погляд на суспільство, де ми перебуваємо, що дає можливість бачити незайняті бізнесові ніші. Також нами рухає не лише честолюбство та прагнення самореалізації, а банальне прагнення вижити в новій країні, турбота про своїх дітей. Багато чоловіків українок перебуває на фронті. Коли вони телефонують з питаннями: «Як ти? Як діти?», то значно приємніше розповісти про отриманий прибуток від підприємницької діяльності чи чесно зароблених грошей на підприємстві, ніж жалітися, що не вистачає якихось соціальних виплат на життя. Звичайно, що в переважній більшості це мікробізнеси в сфері обслуговування, але немає неважливих бізнесів. Ми своєю працею пробиваємо собі дорогу до успіху.
Які реалізовані проєкти є найбільш цінними для тебе і чому?
Є багато видавничих проєктів, якими я пишаюся, одним з них є переклад книжки “Літо, коли сонце стало чорним”, який було реалізовано завдяки підтримці програми мікрогрантів “Katowice Miasto Ogrodów”. Це чудовий зворушливий твір про важливий період в історії України, який мав також вплив на світову спільноту – Чорнобильську катастрофу. І я щаслива, що ця книжка тепер є доступною і польською мовою. А другий проєкт – це українська бібліотека в Катовицях. Про українську діаспору іноді говорять, що вона роз’єднана. По релігійній, географічній, матеріальній, віковій ознаках. Мені захотілося створити простір, який об’єднуватиме різних людей. В українську бібліотеку в Катовицях люди приходять не лише взяти новинку сучасної української чи класичної літератури. Тут можна зустрітися з письменниками, блогерами, літературними критиками. Обговорити прочитане і почитати свої твори, отримати моральну розраду чи й практичну пораду, яка полегшить перебування в Польщі. Я радію, що мені вдалося створити острівець української культури аби ми не забували про рідну землю.
Чим може бути цікавою українська книга для польського читача і навпаки?
З упевненістю можу сказати, що українська книга цікава для польського читача. Польща знає Андруховича, Забужко, Жадана. Але я хочу познайомити поляків з ширшим колом українських авторів. За останній рік нам вдалося видати дві книжки-білінгви. Я вірю у взаємопроникнення літератур в культурні простори наших країн. Поляки простягнули нам руку допомоги в найтемніші часи і щиро зацікавилися нашою культурою. Багато хто хоче вивчити українську мову. Що вже говорити про українських біженців, які за два роки опанували польську мову? Але і в Україні хочуть читати польських авторів. Тому ми беремо участь в грантових конкурсах, які дають змогу публікувати українською мовою польську літературу і виводити ці книги на український книжковий ринок. Тут головне знайти талановитих перекладачів, які зможуть донести авторську думку до читача. Нам вдалося зробити цю роботу, і я на цей напрямок діяльності дивлюся з великим оптимізмом.
Спілкувалася Тетяна Череп-Пероганич
