Десять років тому мені пощастило побувати в Національному музеї Карфагена.
(До речі, раджу відвідати цей музей усім туристам, які відпочиватимуть в Тунісі: разом з екскурсією в Сахару, на майданчик зйомок «Зоряних воєн» та з грандіозним лазерним шоу “Історичні хроніки”, тамтешні численні експонати залишають по собі незабутнє враження…)
Отож роздивляючись витончений посуд, мозаїки, статуї й інші матеріальні плоди колись могутньої цивілізації, я все не міг второпати:
ЧОМУ?!
Чому в Римській республіці набула популярності ця коротка хльостка теза: «Carthago delenda est»?! Звідки ця люта ненависть до Карфагену?! Навіщо загалом закликати руйнувати Карфаген — невже не можна було… ну-у-у, я не знаю… Встановити мирні добросусідські відносини, наприклад! Перестати стріляти, домовитись десь посередині, розвести війська, жити пліч-о-пліч, паралельно розвиватися, торгувати на взаємовигідних засадах…
Адже ось вона — поза сумнівом, велична фінікійська цивілізація Північної Африки! Тепер її руїни ЮНЕСКО визнала всесвітньою культурною спадщиною.
Але навіщо римлянам було обертати цивілізацію на оті епічні руїни?! От чого я ніяк не міг второпати…
Може, карфагеняни вклонялися якимсь незрозумілим богам?! Але ж ні — фінікійські божества були нібито подібні до давньоримських божеств…
Тоді, ймовірно, якимись звичаями карфагеняни не догодили римлянам?!
Але знов-таки не те: на рівні звичаїв ні римляни до карфагенян, ані карфагеняни до римлян відчувати якоїсь особливої відрази не мали.
То може, якісь інші елементи матеріальної культури викликали особливу ненависть одного народу до іншого?!
Але ні, ні й ні! Ще раз ні!.. Знов-таки ні!..
Тоді чому?! Навіщо було розв’язувати Пунічні війни — причому не одну, а цілих три!!!
- Перша Пунічна війна — 264-241 рр. до Р.Х.
- Друга Пунічна війна — 218-201 рр. до Р.Х.
- Третя Пунічна війна — 149-146 рр. до Р.Х.
Таким чином, воєнне протистояння Карфагена з Римом розтягнулося більш ніж на століття, за цей період обпалені полум’ям роки в сумі перевищили чотири десятиліття.
Чому?!
А може, пошукати відповідь в міфології?! Як там у Котляревського в «Енеїді» було?..
В тім городі жила Дидона,
А город звався Карфаген,
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи сих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка – що була вдова…
Ну що ж, цілком симпатичною виглядає правителька Карфагену! Настільки симпатичною, що меткий козарлюга Еней не впустив свого шансу й закрутив з удовицею бурхливий роман:
Щодень було у них похмілля,
Пилась горілка, як вода;
Щодень бенькети, мов весілля,
Всі п’яні, хоть посуньсь куда.
<…>
Та й сам Еней-сподар і паню
Підмовив паритися в баню…
Уже ж було не без гріха!
Бо страх вона його любила,
Аж розум ввесь свій погубила,
А бачся, не була плоха.
Щоправда, в підсумку для Дідони все скінчилося трагічно — бо після раптової втечі Енея карфагенська правителька так горювала, так горювала!.. Так горювала, що пішла на город, де стояв припасений на зиму «сухенький, як порох» очерет, під яким лишилося розвести багаття — і…
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.
Звісно, поему Котляревського я процитував лише тому, що цей твір є фундаментальним для всієї української культури. Тим не менш, сама суть оригінального міфу про Дідону збережена точно: цариця вкоротила собі віку, оскільки її покинув троянець Еней… який в подальшому заснував Рим…
UPD1. До речі, може, хто не знав… «ЕНЕЇДА» Котляревського вперше була видана у 1798 році, тоді як засновник сучасної російської мови — О.С.Пушкін народився роком пізніше, у 1799 році. Та не відволікаймося…
Отже, в міфі зберігається та сама суть: Карфаген (уособлений Дідоною) гине в полум’ї, тоді як новонароджений Рим (уособлений Енеєм) живе та процвітає. Фактично виходить, що міф відображає той самий розклад:
Carthago delenda est!
Але чому?.. чому?.. чому?..
І наостанок: карфагеняни ненавиділи римлян аж ніяк не менше! Достатньо згадати про Ганнібалову клятву, яку майбутній великий полководець дав у 10-літньому віці. Потім карфагенянин присвятив непримиренній боротьбі з Римом усе життя, а переконавшись у неможливості продовжити боротьбу — вчинив самогубство.
Отакі пристрасті бачились мені за чудовими експонатами Національного музею Карфагена. Звісно, наведену в підручнику з історії відповідь я знав: Давній Рим і Карфаген боролися за панування в Середземномор’ї, так би мовити — за життєвий простір.
Отож річ була зовсім не в тому, що карфагенські (фінікійські) боги були незрозумілі римлянам чи римські гончарні вироби були не такі витончені, як карфагенські (фінікійські). Все було з точністю до навпаки: Рим і Карфаген були аж надто схожі між собою — от в чому проблема!!! Саме тому римляни й почали говорити: “Carthago delenda est“, — а Ганнібал Барка присягнувся знаменитою клятвою.
Бо питання стояло зовсім не так, щоб «Карфаген і Рим — браття навік!» чи «Рим і Карфаген — історично один нарід». Зовсім ні!!! Це було грандіозне історичне змагання:
або Карфаген переможе — або Рим!
І ніякого взаємовигідного співіснування, ніяких добросусідських відносин. Самим своїм існуванням Карфаген стримував розвиток Давнього Риму. З іншого боку, римляни точили ікла й кігті на карфагенські колонії… Тому або Рим мав перемогти — або Карфаген. Ніякого третього варіанту просто не було.
Отож три Пунічні війни пронеслися полум’яним вихором по Середземномор’ю. В цьому полум’ї згорів Карфаген, його колонії (разом з руїнами самого міста) дісталися Риму. А з часом гору взяла римська точка зору. Тому як і в житті — в міфах та в художніх творах Вергілія, Котляревського і багатьох інших (причому не тільки поетів, але й композиторів також) карфагенянка Дідона вкорочує собі віку, тоді як троянець Еней засновує Вічне Місто.
Що ж, історію пишуть переможці — то ніяка не новина…
Повторюю, все це я знав теоретично. Знав — але знав лише на рівні розуму, холодної теорії… Що для письменника аж ніяк не достатньо. Натомість шкірою відчув, що й до чого, лише в 2014 році з початком Російсько-української війни.
Ні-ні, звісно, я читав про операцію “Механічний апельсин“.
Бачив, що війну з Грузією в 2008 році розв’язала саме Російська Федерація. Тим не менш, якось не вірилося, що перебуваючи при здоровому глузді, можна почати воювати з Україною…
Але, як виявилося, можна! Росія здатна навіть на таке… Отож настав час для нової — уточненої формули:
Moscovia delenda est
Адже суперництво між Україною та Росією навіть більш напружене, ніж було колись між Римом і Карфагеном. Причина в тому, що Рим заснували латиняни й сабіняни, Карфаген же був містом фінікійським, а схрестили мечі ці держави лише в Пунічних війнах, проіснувавши на той час по декілька століть кожна.
У нас же все значно цікавіше! Адже:
- сучасна Російська Федерація є частиною СРСР, що розпався в 1991 році;
- СРСР є трансформованою Російською імперією, що припинила існування в 1917 році;
- Російська імперія була проголошена Петром І в 1721 році замість Московського царства;
- Московське царство (Московська держава, Московія) існує від 1547 року, коли Іван IV Грозний (себто, «Жахливий») самопроголосив себе царем;
- Московське царство обіймало території Великого князівства Московського і Владимирського з усіма землями, що були свого часу приєднані («зібрані») великими князями, починаючи з Івана Калити;
- Іван Калита став князем Московським в 1325 році, а Великим князем Московським і Владимирським — в 1328 році;
- Московське князівство (а згодом — Велике князівство Московське і Владимирське, надалі Московське царство) розвинулося на території Залісся — так в Середньовіччі іменувалося межиріччя Москви та Оки, заселене чуддю;
- нарешті, Москва була заснована сином Володимира Мономаха — київським князем Юрієм Долгоруким (1090-1157 роки) в Заліссі — на колоніальних територіях Русі («кабінетні» назви — Давня Русь, Київська Русь).
Ось нарешті ми й дісталися до того «кореню», з якого росте конфлікт двох сучасних держав — Російської Федерації та України. Адже:
- Україна зі столицею в Києві є спадкоємицею Русі (Давньої Русі, Київської Русі), яка обіймала території сучасних України та (частково) Білорусі, а в якості столиці («стольного» міста) мала той-таки Київ;
- Російська Федерація сформувалася на територіях Залісся — колоніальних руських землях, які заселяли чудь, водь, мордва, меря, мокша, ерзя, мурома та інші племена;
- Залісся ніколи (!) не вважалося Руссю, оскільки в літописах повно прикладів, коли описуються подорожі з Русі на території Залісся й навпаки.
Останнім часом деякі експерти полюбляють говорити про те, що Росія є «тінню» Західної Європи. На мій скромний погляд, це не зовсім так — принаймні в довготривалому хронологічному аспекті:
Росія утворилася й розвинулася як «тінь» Русі-України!!!
Саме так: це не просто європейська — це наша «тінь»! Саме наші — київські князі почали цивілізувати Залісся в добу Середньовіччя. Гетьман Іван Мазепа тривалий час був старшим товаришем і вірним наставником царя Петра — майбутнього першого російського імператора. Кадри для втілення в життя петровських реформ, до речі, також виховувалися на українських теренах.
До речі, українська «кадрова кузня» для Московії почала функціонувати аж ніяк не з петровських часів, а значно раніше… Й успішно постачала видатні кадри надалі, починаючи від братів Розумовських (один з яких був морганатичним чоловіком імператриці Єлизавети Петрівни, другий — українським гетьманом) і завершуючи двома Генсеками ЦК КПРС (Микитою Хрущовим та Леонідом Брежнєвим). Та й у верхах сучасної РФ не бракує керівників із специфічними прізвищами на “-ко”…
А що вже говорити про роль українців у розширенні володінь Московського царства та Російської імперії!.. Достатньо згадати про те, що першу столицю Війська Донського — Старочеркаськ заснував знаменитий князь Дмитро «Байда» Вишневецький — гроза татар, оборонець земель українських, характерник і герой народної «Пісні про Байду». А згадайте про такі території, колонізовані українцями та заселені їхніми нащадками, як:
- Малиновий Клин — Кубань (Краснодарський край і захід Ставропольського краю);
- Сірий Клин — Південно-Західний Сибір і Північний Казахстан;
- Жовтий Клин — Нижнє Надволжя;
- Зелений Клин (Закитайщина) — Приамур’я.
Саме на цьому і ґрунтуються претензії рашистів на «законне володіння малороськими територіями». Адже з їхньої точки зору, «Київська Русь» припинила існування ще в 1240 році після того, як хан Батий винищив до ноги Київ. Надалі ж «бесхозні» розорені території підібрали литовці з поляками, а вже потім «русскіє» доклали героїчних зусиль, щоб відбити в цих зайд «спадщину Русі» та відродити славу древнього Києва в блиску Москви і Петербурга.
З іншого боку, з цієї точки зору стає зрозумілою позиція сучасних українців, які є адептами проекту «СРСР-2.0» або загалом не проти входження «українських територій» окремими губерніями до складу Російської Федерації. Їм просто шкода багатовікових зусиль, витрачених предками на окультурення спочатку Заліських колоній, потім Московщини та Російської імперії. На колонізацію Малинового, Сірого, Жовтого й Зеленого Клинів. Це ж надбання наших предків, це ж наше все — як же можна від нього відмовлятися?! А як порвати зв’язки з родичами, які переїхали жити в Росію?! Брати і сестрі, племінники і племінниці, дядьки та тітки, інші родичі навіть «сьомої води на киселі» — та це ж море наших генів!..
В тім-то й полягає прихована… і дуже незручна правда про теперішню Російсько-українську війну, що розпочалася в 2014 році:
теперішня Російсько-українська війна — це ВІЙНА З ТІННЮ!!!
«Тінь» України-Русі — виплекана її зусиллями Московщина. Починаючи з XVII століття, вона намертво вчепилася в материнську землю, на свою користь експлуатуючи її ресурси, пристосовуючи під свої потреби. І водночас — всіляко обмежуючи її права та вольності то Валуєвським циркуляром, то Емським указом, то черговою радянською кампанією по боротьбі з різноманітними проявами українського «буржуазного» націоналізму.
Здійснивши Революцію на граніті 1990 року, Помаранчеву революцію 2004 року і Революцію Гідності 2013-2014 років, Україна спробувала вийти з-під влади своєї «тіні». Та де там! Росія щосили пручається, не дає зробити цього: бо чим є «тінь» без «господаря», який кидає її проти світла?!
До того ж, активізуються наші — українські доморощені адепти проекту «СРСР-2.0» чи «злиття воєдино двох братніх половинок розділеного народу». Бо їм шкода задурно дарувати росіянам пропахлий нафталіном «проект», над яким предки трудилися в поті чола свого, не покладаючи рук і не шкодуючи зусиль. Шкода — і край!!! Що з ними зробиш?..
Тим не менш, надалі тривати так не може. Тепер настав час обирати:
- або Україна все ж таки позбудеться влади своєї «тіні» незалежно від того, як вона зветься — Московщиною, Російською імперією, Радянським Союзом чи Російською Федерацією;
- або наша «тінь» знов візьме над нами гору й утягне разом із собою на смітник історії (а що охляла імперія стоїть на тому смітнику однією ногою — здається, очевидно всім мислячим тверезо людям, не розбещеним нафтодоларами, що їх керівництво РФ і досі примудряється витискати з власних надр).
Ось як стоїть питання в нинішній Російсько-українській війні! Ось чим наша ситуація відрізняється від конфлікту Давнього Риму з Карфагеном — при всій їхній схожості. А тому не лишається нічого, окрім як проголосити:
Moscovia delenda est!!!
І завзято битися до перемоги за наше світле майбутнє!
За світле — бо нарешті без осоружної «тіні»…
UPD2. Адже це наша «тінь» — отож тільки ми й можемо з нею впоратися! Пам’ятаєте Тараса Бульбу?! «Я тебе породив, я тебе і вб’ю».
