Андрій Ніцой
Громадяни йдуть на виборчі дільниці щоб обрати собі владу. Ті, хто не йдуть – протестують ногами. Останнім або «пофіг» влада, або ліньки йти, або не бачать «свого» кандидата. Ті, хто йде – голосує за «свого» кандидата чи «свою» партію виходячи з різних мотивів. Хтось припадає до серця виборців яскравою зовнішністю, інші героїчними або епатажними вчинками, треті заманливими обіцянками, четверті критикою влади, п’яті експлуатацією радянського минулого, шості дружбою з московією, сьомі – церковним рекрутингом і т.д. і т.п.
Для усіх цих електоральних уподобайок важливим є чинник емоції, який найвідвертіше висловлений у гаслі: «Голосуй серцем!». І це працює! Ба, більше – на виборах працює в основному тільки емоція.
А як же голова? – запитає допитливий і досвічений читач, який не бажає голосувати серцем. А ніяк! – так і хочеться відповісти, аналізуючи результати попередніх виборів та соціологічних досліджень. Та це не зовсім так. А головне, не мусить бути так і надалі. Тому вмикаємо мізки, дорогі українці.
В першому турі президентських виборів свідомі громадяни голосуватимуть за свої особисті інтереси та цінності. В кандидатах в президенти українці шукатимуть того, хто найкраще ретранслюватиме їхні особисті уподобання: гідність і добробут, капітуляція чи перемога, захищеність чи корупція, мова чи язик, толерантність до збочень чи родинність і традиції, гумористичний приколізм чи принципова ідеологічність. Кожен за своє і за свого. І це добре. Майбутній президент повинен побачити скільки українців віддають перевагу тим, чи іншим ідеологіям, програмам та позиціям, висловленим у голосуванні за того чи іншого кандидата.
Напередодні голосування 31 березня 2019 року на виборчі дільниці кожен українець мусить усвідомити наступні прості речі.
1. «Погану владу обирають добрі люди, які не ходять на вибори». Тому на вибори треба йти. Можна проголосувати, а можна й щось від душі написати в бюлетені, не забувши вкинути його в урну для голосування. Пам’ятаймо, що кожен використаний бюлетень звужує можливості влади сфальшувати результати волевиявлення громадян.
2. Слід розібратися у мотивах висунення того чи іншого кандидата. Спробуйте одразу відрізнити тих, хто має одне завдання – «мочити» і тролити опозиціонерів.
3. Не слухайте балачок про «непрохідних» кандидатів. При майже половині «невизначених» і «противсіхів» найрейтинговіший сьогодні кандидат завтра буде помножений на нуль. Бо прохідними кандидатів роблять громадяни, а не рейтинги.
4. На час теле-, радіо-трансляції політичної реклами займіться дітьми та онуками, заваріть чаю, приготуйте щось смачненьке. Але в жодному разі НЕ ДИВІТЬСЯ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ! Її взагалі слід заборонити на законодавчому рівні. Агітацією повинні займатися кандидати, члени партії та прихильники кандидата в ЖИВОМУ спілкуванні з виборцями.
5. Дослухайтеся до конкретних обіцянок і беріть їх «на олівець». Закінчити війну за два тижні (за декілька днів чи годин), знизити ціну на газ у 2 рази, підняти середню зарплату до $1000 і ВВП $500 млрд. за п’ять років. «Почути кожного» чи «жити по-новому» це ні про що.
Тому, голосуймо в першому турі за того кандидата, позиція якого нам особисто найближча за світосприйняттям, а не за рекламною мішурою. Обираймо в першому турі свою особисту вигоду за програмою партії чи кандидата. Покажемо майбутньому президентові свої національні пріоритети та ідеологічні цінності, які максимально співпадатимуть з програмою, історією та позиціями того чи іншого кандидата і його партії.
