Чи існує альтернатива «мирним планам» Порошенка і Зеленського?

Чи існує альтернатива «мирним планам» Порошенка і Зеленського. Так! ІЗОЛЯЦІЯ ЗОНИ ОКУПАЦІЇ. Хотів-був вчора розповісти про це глядачам телеканалу НАШ. Почав наводити приклади з історії успішного повернення територій. Але мене обірвав ведучій, мовляв вас тут таких істориків багато і кожен трактує щось по-своєму. Історика образити легко, але тоді історія помститься кривдникам. Тому, напишу тут те, що не дали сказати там.

Як ігнорили українську мову, так і ігнорять…

Отже, їду зранку на роботу. Мені замовили таксі. Що не таксист, так упорото російськомовний. Як під копірку всі. Скористалася порадами дописувачів у коментарях до попереднього допису, якщо водій російськомовний, то відмовлятися і не їхати.

Скасовую уже третє замовлення. Третє!

– Доброго дня!

Як прищеплюється громадянам вірус нігілістичного, скептичного ставлення до інтелектуалів

З журналістським хамством треба щось робити. Ну, от чому молоденька дівчинка чи хлопчик в студії будь-якого канала звертається до сивочолого мужчини чи набагато старшої жінки просто по імені? Їй 25, йому 60. Просто Сергій, чи Іван, чи Леонід. Ситуації не рятує навіть кумедність моменту коли у відповідь молоденьке дівчатко чує від підстаркуватого експерта чи політика: “пані Ірино” чи “пані Наталю”.

Можна було б не зважати на невихованість та брак професійної етики молодої журналістської порослі. Та виявляється вони можуть бути чемними і професійними. Але не з усіма. Іноді приходиться чути: “Олег Валерійович”, “шановна Юліє Володимирівно”, “Володимир Борисович”. Така вибірковість не може бути пов’язана лише з повагою журналіста до посади чи життєвого досвіду. Бо дехто з тих, хто заслужив журналістську ласку не мав і не має а ні посад, а ні власної життєвої історії. Тобто, справа в іншому.

Вкотре про щирих патріотів…

Вкотре про щирих патріотів. Не хочу використовувати лапок в слові патріот, хоча писатиму про тих, хто толерує справжніх ворогів України. От такий український парадокс. Раніше нагадував, як у 1999 році частина патріотів підтримала спочатку Є.Марчука, а в другому турі Л.Кучму, чия перемога загнала українців в стійло олігархічного режиму. Сьогодні пригадався ще один гріх частини щирих патріотів. Його ім’я – Леонід Кравчук.

В 1991 році на президентські вибори вийшли два рейтингові кандидати: Л.Кравчук від компартноменклатури та В’ячеслав Чорновіл від Народного Руху України. Партноменклатура вже проголосувала за незалежність від єльцинської Росії і готувалася закріпити владу у своїх руках. Їм заважав лише В.Чорновіл і Рух. І от було прийнято рішення «допомогти» патріотам поборотися проти В.Чорновола і не допустити його входження до другого туру виборів.

Всупереч рішенню Руху, для участі у виборах виставляють свої кандидатури І.Юхновський, за яким тоді стояв Л.Кучма та Л.Лук’яненко, котрого підтримувала частина дисидентів та української діаспори. Іноді складалося враження (і не лише у мене), що на зустрічах з виборцями ці кандидати агітують не за себе і свої програми, а проти В.Чорновола. В результаті голоси патріотів було успішно розпорошено і Л.Кравчук виграв в першому турі. Друге місце посів Чорновіл, який отримав голосів у п’ять разів більше за Л. Лук’яненка і в двадцять разів більше за І. Юхновського. 

ЗА КОГО ЧИ ЗА ЩО треба голосувати в першому турі

Андрій Ніцой

Громадяни йдуть на виборчі дільниці щоб обрати собі владу. Ті, хто не йдуть – протестують ногами. Останнім або «пофіг» влада, або ліньки йти, або не бачать «свого» кандидата. Ті, хто йде – голосує за «свого» кандидата чи «свою» партію виходячи з різних мотивів. Хтось припадає до серця виборців яскравою зовнішністю, інші героїчними або епатажними вчинками, треті заманливими обіцянками, четверті критикою влади, п’яті експлуатацією радянського минулого, шості дружбою з московією, сьомі – церковним рекрутингом і т.д. і т.п.

Для усіх цих електоральних уподобайок важливим є чинник емоції, який найвідвертіше висловлений у гаслі: «Голосуй серцем!». І це працює! Ба, більше – на виборах працює в основному тільки емоція.

А як же голова? – запитає допитливий і досвічений читач, який не бажає голосувати серцем. А ніяк! – так і хочеться відповісти, аналізуючи результати попередніх виборів та соціологічних досліджень. Та це не зовсім так. А головне, не мусить бути так і надалі. Тому вмикаємо мізки, дорогі українці.

«Корисні ідіоти», як засіб боротьби Кремля з українськими активістами

  Андрій Ніцой,
директор Центру стратегічних розробок

Час від часу рускоязикіє експерти і та деякі ліберальні україно-російсько-мовні політики та журналісти вилазять на поверхню із заявами про те, що «мовне» питання в Україні є спекуляцією, що кремль чи влада використовує мовних активістів для відволікання уваги суспільства від нагальних проблем та з іншими інсинуаціями. Українці добре знають прислів’я про тих, хто найголосніше кричить «дєржі вора!». Саме ця категорія верещить про неприпустимість «радикальної українізації». Вони встановлюють нам, українцям квоти на нашу мову в теле- і радіо-ефірах. Вони генерують російсько-українську двомовність в школа і ВИШах. Вони впроваджують двомовність для так званих «національних меншин», спекулюючи на цьому понятті так само, як на терміні «радикальна українізація». Ці захисники руского міра в Україні вже тридцять років маскуються більшим чи меншим знанням мови та парадними шароварами. Але вони ніколи не уточнюють який саме смисл вкладають в значення терміну «радикальна українізація», бо насправді усе українське для них є антиросійським і радикальним.