Нате вам вечерю!

Коли дерева були великими, а деякі кущі маленькими, улюблені зимові свята виглядали трохи інакше. Різдво тоді офіційно взагалі не святкували. А Святий вечір і дорослі, і малі звали Вечерею. От саме цього дня ми чекали не менше, ніж новорічної ялинки в хаті. І хоча у школі подібні дії, м’яко кажучи, не заохочували, надвечір 6 січня всі жовтенята і піонери (іноді й комсомольці) активно “носили вечерю”.

Мама, йдучи на роботу, сказала нам із старшим братом не йти до людей, поки не звечоріє, і тому ми слухняно сиділи в хаті і нетерпляче чекали вечора. Ми навіть світло не вмикали і раділи сутінкам, що почали моститися в кутках. І особливо під ліжком, де був наш “гараж” для іграшок. А надворі було ще видно, хоч плач!.. Кілька разів вибігали з двору на вулицю і подумки підганяли сонце до його ліжка за околицею селища. А воно, немов сміялося з нас. Зависло над довжелезними скиртами соломи у білих снігових шапках на тому боці річки і ніяк не хотіло йти спати.