“Припускаю, Григора Тютюнника вбивало нерозуміння”

Степан Процюк,
письменник

В ніч із 5 на 6 березня 1980-ого року звів рахунки із життям великий український письменник Григір Тютюнник. Йому було тоді 49 років.

Повернулися з ресторану. Він був напідпитку. Зачинився у ванній. Не озивався звідти. Коли дружина розбудила старшого сина, сімнадцятирічного Михайла, той ванну відкрив, але вже було пізно. Григір Тютюнник повісився. Передсмертну записку забрали кагебісти. Дружина Людмила запам′ятала лише приблизне «мучте вже когось іншого, все , що я написав, спаліть». (Через рік, у 1981 році вкоротив собі віку чудовий письменник Віктор Близнець; із вразливою душею «як павутинка».)

Ще у травні минулого року, коли я побував у с. Шилівка Зіньківського району Полтавської області, у музеї братів Тютюнників у приміщенні школи, більшість часу там думав про Григорове самогубство.