Два вогні: подружжя Семанюків як приклад правдивих просвітників

Іван Семанюк та його дружина Наталія Карп`юк таки мали зустрітися у цьому світі для спільної справи, хоча були вони такі різні. Звісно, не лише для спільної справи, але тільки поєднавшись, вони зуміли зробити те, що зробили.

Він – доктор права, громадський діяч, який був генератором національної ідеї та утвердження української мови у суспільному просторі спочатку Делятина, а відтак – і Снятина. Класик української літератури, блискучий новеліст, відомий під псевдонімом «Марко Черемшина». Адвокат, який повністю ламав стереотипи судової практики.

Про Івана Семанюка як лоєра, правника, чи не найцікавіше описав його наставник у цій царині – адвокат і громадський діяч, політик Михайло Лагодинський (містечко Детятин Івано-Франківської області).  Він доручав Івану Семанюку найвідповідальніші справи без жодного остраху, що помічник не впорається. А згодом жартома згадував: Семанюк міг веселитися в ресторації всю ніч, а рано провадити справи у суді свіжіше і краще за свого шефа.

Василь Равлюк, аналізуючи адвокатську діяльність Івана Семанюка уже у Снятині, зазначає, що успішний адвокат відразу обігнав інших своїх конкурентів: “З питомою енергією та спритністю взявся він до праці на новому терені і незабаром його канцелярія стала першою між шістьма того роду”. Близький товариш Черемшини, Микола Фірманюк, каже: “Його письма і усні виступи були добре обдумані і старанно умотивовані, і тому мали в суді велику вартість. Часом послуговувався їдким дотепом, яким збивав противника з пантелику”. Наведемо як приклад такий випадок. Напередодні одного із судових засідань судді рекомендують одну з позивних сторін, власника маєтку пана Юзефа. Суддя тисне руку. Іван Семанюк відразу ж рекомендує свого клієнта:
– А це добрий господар Гриць Запаринюк.
Суддя, позбавлений вибору, потиснув селянинові руку. Це був абсолютно безпрецедентний випадок, який епатував не тільки тих, хто був присутній у суді.

Справа була на слуху ще довго.Троюрідний брат Івана Семанюка, оперний співак Михайло Голинський каже: його родич був дорогим адвокатом, проте інтереси селян боронив безкоштовно. Більше того, опісля завершення судової справи заводив ґаздів у шинок і накривав їм бенкет. Горяни в оригінальний спосіб підтримували Семанюка-адвоката: приходили під суд з … оркестром: “… нерідко перед судом влітку до схід сонця ранесенько збиралася юрба гуцулів з гір. Між ними були обов`язково й такі, що грали на цимбалах. А на сопілці майже кожен гуцул грає ще змалку. І починалась музика. Одні підспівували, а інші йшли в танці. Суд – це поважна інституція, тому реагував на галас, спів і танці гуцулів як на спробу вплинути на розгляд судових справ”.

До слова, Іван Семанюк за програшні справи не брався, як і не брався за захист, коли сам не вірив у невинуватість клієнта.Дружині своїй казав: справжня книга життя пишеться у кнайпі і в суді, там правдиві характери і долі. А в книзі – то вже відтак.

Людина він був дієва дієва – коли бачив, що система в чомусь “прогниває” – брався до роботи, щоби змінити щось своїм прикладом. Він не розумів громадських зібрань, на яких все зводилося до виступів за чаркою, як і не розумів формальних нудних звітів про те, що жити стало важче. Процитуємо Василя Костащука, який згадує студентські збори у Снятинському районі з приводу роботи на користь українського таємного університету у Львові. У якийсь момент Семанюк просто не витримав занепадницьких і безпомічних виступів і тому сам попросив слова: “Слухаючи тут між вами виступи-звіти про роботу, я мав враження, що знаходжусь не на зборах студентів, а на якійсь панахиді по помершім. Молодість – надія наша. І така зневіра, такий песимізм! Ви тут виступали, як якісь безбатченки, що стратили віру в наш народ. … Розуміється, що коли ви йдете до селянина лише з грошовими претензіями, то він буде вас гнати зі своєї хати. Віддайте народові свої молоді серця і розум, тоді народ вас зрозуміє і піде вам назустріч”.

З ініціативи Івана Семанюка у Снятині було встановлено вивіски українською мовою.Його дружина, Наталія, також познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком тоді, коли він пропонував свою допомогу у створенні якісного культурного продукту. Потрапивши на проби “Мартина Борулі”, він, нова людина у місті, пропонує: “Я можу допомогти з режисурою, бо поки що це не зовсім виглядає на виставу”… Наталія згодом згадує, що любов до цього чоловіка пробудила у ній незнайомі досі чуття – також працювати на благо громади. Вона не відразу повірила, що вона зможе це, що її голос – важливий. У найважчі для себе часи, або як їх згодом назве Наталія Семанюк – “міжчасся”, вона організовує спочатку вишивальницьку артіль, щоби гуртувати снятинчан, а згодом і курси української мови для єврейського, польського населення Снятина та людей старшого віку. Снятин, який пережив жорна війни, із вдячністю зустрів таку потрібну ініціативу: «Це приємна місія, адже містечко невелике, всі між собою знайомі, а після пережитих військових конфліктів всім дуже хотілося гуртуватися, спільно вирішувати проблеми», – пише племінниця Наталії Семанюк Надія Самуляк.

… Коли Наталя втратила чоловіка, то їхній будинок спочатку не могла бачити: надто боліли спогади. Але “холодним душем” і терпкими ліками стала коротка розмова з Ольгою Кобилянською у Коломиї, яка сказала коротко: чим більше Наталія займатиметься самоїдством, тим менше користі вона принесе для імені свого чоловіка.

Наталія Семанюк ініціює створення музею Марка Черемшини, стає його першою директоркою. Вона проводить мистецькі салони, де читається найсучасніша література України (в тому числі і заборонені на той час праці Дорошенка, Донцова), література діаспори, а також балканських країн. Вечори інструментальної музики і народної медицини. кулінарні галицькі салони.
У 60-х роках Наталія Семанюк стала співзасновницею товариства “Україна” у Канаді, основна мета якого – гуртувати земляків діаспори. Вона ж підтримувала тісну співпрацю з музеями Тараса Шевченка та Івана Франка у Канаді. З нагоди 800-ліття Снятина виступила зі зверненням до всіх снятинчан у “Країні кленового листу” і завдяки їй ювілей Снятина відзначали у Канаді особливо урочисто.

Як і її скрупульозний чоловік, не терпіла поверховості: “Наша історія, наша культура, – казала вона, – … не лише гопак, не лише “Із сиром пироги” і партійні бомзи за столом у райкомі партії, а чаруюча музика Бортнянського, Веделя, Березовського, відома всьому світові. Це історія і культура, які спроможні просвітити, облагороджувати, організовувати українців. Ось чому потрібно відроджувати на кожному кроці нашу історичну пам`ять”.

Як би казати метафорично, ким було подружжя Семанюків для Снятина – мабуть, двома вогнями українства. Друзі казали, що вони надто різні (аж до діалектики), але вони запалювали одне одного дієвою любов`ю до рідної культури і надихали змінювати світ на краще. Хай невеличкими кроками, хай у межах одного міста – але по правді.

 

Іванна Стеф`юк,
кандидатка філологічних наук,
докторка філософії у галузі філології, членкиня Національної спілки письменників України,
наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини

Іванна Стеф'юк — українська письменниця, літературознавець, етнограф, методист

1 Comment

  1. Жарівський Олександр
    21.02.2020

    Дякую, пані Стеф’юк, за цікавий матеріал, дотичний постаті Марка Черемшини. Я мав приємну нагоду брати участь у відкритті меморіальної кімнати “співцю знедоленого гуцульського села” (саме з таким визначенням дозволили виготовити меморіальну дошку) в Делятині весною 1961 року на стіні колишнього будинку Миколи Лагодинського. Тоді про третього голову Радикальної партії (після І.Франка та М.Павлика), посла до Віденського парламенту доктора права Миколу Лагодинського, обраного від великого виборчого округу від Войнилова аж до Яблунівського перевалу, або ж зовсім замовчувалося, або згадувалося, як “буржуазного націоналіста”.

    Відповіcти

Залишити відповідь до Жарівський Олександр Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *