Історія діда Савченка або «Дякую, що я народився!»

Правнук розповів всьому світові про свого прадідуся, який виліз із могили під час голодомору і прожив 97 років.

________

У документальній книзі «Історія села Липки»Попільнянського району на Житомирщині  Віктор Балтин  наводить список односельчан, дочасно загиблих від геноциду-голодомору 1932-1933 років. У тому списку – 302 селян. З них – 101 дитина.

–  Серед померлих від голоду могло бути й прізвище мого прадідуся  Антона Івановича Савченка, – стверджує студент коледжу  інформаційних технологій та землевпорядкування Національного Авіаційного університету Дмитро Чернецький…

________

Голод, війна, полон, Урал і… четверо дітей

 

…У селі  Липках цього чоловіка називали «дід Савченко». Оскільки хата Савченків – крайня вздовж дороги на станцію Скочище, то дідуся Антона часто можна було бачити на лавочці біля воріт: проводжав поглядом кожного, хто йшов чи їхав…

– Антон Іванович Савченко народився 10 липня 1911 року, – розповідає Дмитро.-  На час голодомору мав 21 рік. Тоді люди помирали цілими сім’ями, тож не встигали копати ями на цвинтарі.  Призначили спеціальну бригаду, яка  збирала тіла по селі  та звозила до ями.  Траплялося, що підбирали ще живих людей,які через виснаження не подавали ознак життя. Так сталося  із моїм прадідусем.  Одного спекотного дня Антон  втратив свідомість і його  прийняли за мертвого, підібрали на підводу та кинули у загальну яму з померлими. Бригада не засипала яму, доки не об’їдуть усе село.  Коли  опритомнів,  то зрозумів, що  треба рятуватися. Зібрався з силами, проповз між мерців, вибрався до дороги.  На щастя , з поля поверталися жінки, які сапали буряки. Вони і врятували мого прадідуся Антона.  Одна з них  забрала хлопця до своєї домівки, ділилася  їжею. А їли кору, корінці й лободу…  Уся наша родина довіку вдячна цій  невідомій жінці.  Без неї, певне, не було б ні моєї бабусі, ні моєї мами, ані мене.

…Антону Івановичу судилося довге життя – прожив майже 97 років. Доля ще неодноразово випробовувала його.  Воював. Був нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня. Потрапив в оточення  і   – як полонений – опинився у німецькому концтаборі . Коли 1945 року  бранців звільнили американські війська, Антон Іванович важив 32 кг.  Усіх, хто був звільнений американськими військами, радянсько-московська влада відправила на поселення на Урал. 1949 року  Антону Івановичу вдалося повернутися  в рідне село.

Одружився. Виховав з дружиною 4 дітей:трьох рідних – Надію, Степана і Любов – та одного прийомного сина-сироту Володимира…

 

Фільмпосів друге місце у Канаді

Автором ідеї зняти фільм про родинну історію Савченків євикладач української мови та літератури  коледжу  інформаційних технологій та землевпорядкування НАУ Віра Борисівна Максимчук.

Дітям, які знімали, власне, відео-інтерв’ю, було  по 17 років. Автором сценарію став Дмитро Чернецький – правнук АнтонаСавченка. Операторську роботу виконав  Андрій Бордюк, а текст за кадром озвучила  Ольга Давидова.

Надіслали роботу на конкурс до Канади , де  міжнародне журі відзначило фільм дипломом другого ступеня. У листопаді 2018 року відбулася  презентація і нагородження в Українському домі в Києві. З’їхалися люди з усієї України та з діаспори.

– Наш фільм переглядали наприкінці програми. Після завершенняу залі кілька хвилин стояла німа тиша, – розповідає онука Антона Савченка, завідувач віддаленням геодезії та землеустрою цього ж коледжу Наталка Донець.  – Потім зааплодували… Дід Антон для мене завжди був прикладом мужності… За життя  не дуже  розповідав про голодомор. Але кожен шматочок  хліба цінував. У нього була спеціальна чашечка:  сухариків наламає, водичкою замочить і їсть. Пам’ятаю, бо  всі канікули з дідом проводила в селі. А якось купив мені в лавці помаранчеві бантики, після чого я, п’ятирічна, заявила:

– Все, бабо, буду виходити заміж за діда !

– Доню, за що ж ти його любиш?- тільки й спитала бабця.

-За те, що він добрий борщ варить… – була моя відповідь.

Довго всі  сміялися.

Дід Антон ніколи не сварився. До останнього тримав корову Берізку, плакав, коли довелося з нею прощатися…

Радів кожному, хто проходив повз хату чи заходив на  подвір’я. Навіть коли зимою в середині  двохтисячних до хати навідався злодій – відкрив двері, нагодував, дав гостинця. Зловмисник побив дідуся, забрав останню пенсію, цукор з мішка, якісь речі та замкнув  оселю знадвору. Коли Антон Іванович прийшов до тями  – почав стукати у вікно. Діти йшли зі школи – побачили, відкрили. Після прикрого випадку дідусь довгенько жив з нами у Києві. Ходив до останнього дня, розмовляв, а потім просто ліг … і все. Йому нічого не боліло. Приїхав лікар,оглянув і каже:

-Вперше у житті  бачу, що людина від старості померла.

 

…Антон Іванович Савченко пішов у засвіти  2008 року, два місяці не доживши  до97 років…

… І скажіть, чим не історія життя праведника?..

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *