Іван Камінський: Приємно, що комусь моя робота потрібна

Моєму співрозмовнику з міста Бучі, що на Київщині, Івану Камінському, всього дванадцять, а він самостійно пробує заробляти кишенькові гроші, будує плани на завтрашній день  і вірить у те, що майбутнє рідної України  неодмінно буде світлішим і чистішим. 

– Іване, ти, мабуть, один із наймолодших в Україні редакторів газети, яку сам заснував у дев’ять років, сам видавав і розповсюджував. Що надихнуло на це? Яка нині доля видання?

– Одного дня (а точніше – 15 червня 2016 року) я лежав без діла на ліжку, і не знав, чим себе зайняти. Ну що робити, якщо таку довгоочікувану поїздку в море скасували? Так ось, я лежав і згадав одну історію…Якось грався з моєю старшою (на два роки) сестрою Олею і в якості «реквізиту» ми, як «справжні мамині редактори» (вона працює головним редактором газети «Ірпінський вісник») узяли татовий комп’ютер і зайшли в Інтернет. Тоді я думав про машину-літак, яку мій тато показував колись мамі. Ми дізналися про неї все, що могли, і роздрукували зібрану інформацію. У той вечір мама вернулася з роботи і помітила, що ми клеїмо якісь папірці на аркуш формату А4. Вчитавшись, вона зрозуміла, що це щось подібне до макету газети. За її словами, вона була вражена (я ще якось робив «пародію на «Ірпінський вісник», але це – зовсім інша історія).

Так от, я встаю з ліжка і йду до сестри, (вона в цей час теж відпочивала) розказую свою бізнес-ідею – разом видавати газету! Все просто – одна газета – це 2 гривні, все таки… Домовилися, що я буду шукати інформацію, а вона – малювати до них ілюстрації (ми навіть не думали, що будемо колись друкувати її!) Взагалі їй ідея сподобалась і ми знову як «справжні мамині редактори» зробили макет нашого видання. Ми її хотіли назвати «Про природу», але потім знайшли кращу назву – «Сімейне Дозвілля». Дізнавшись про наш задум, мама нам швидко організувала комп’ютер і ми почали творити.

На жаль, моя сестра дуже зайнята своїми справами – навчання, фортепіано, живопис, хор, сольфеджіо, каліграфія, виступи на концертах, ще й роман пише… Тож мені довелося робити газету самому.

– Скільки вийшло номерів?

– Усього я зробив 13 випусків. Почав із маленької газетки на 4 сторінки, які робив у ворді, але потім мені підказали, в якій програмі верстають справжні газети, поставили її на мій комп’ютер, провели майстер-клас і моя газета вже стала на щось схожою. Коли були моменти, в яких я не міг розібратися, то звертався до мами і шукав відповіді в Інтернеті. Але все довелося робити самому – від структури кожного номера, наповнення текстами, ілюстраціями, придумування заголовків і до верстки. Зараз розумію, що багато чого в мене виходило не дуже добре, але важливо не опускати руки і вчитися. Через якийсь час мені вже було й 10 сторінок мало.

– А про що ж твоя газета?

– Про все цікаве. Про життя тварин, про природу, про дивовижних людей, про тих, хто змінив наш світ, про техніку. Зажди готував тему номера, слово редактора, сторінку поезії (моя мама – поет, тому в кожному номері я давав її вірші і вірші Ліни Костенко, бо вони мені подобаються), цікаві рецепти того, що ми вдома готуємо, анекдоти, смішні фото, кросворди, відгуки про фільми і книги, привітання із днем народження і рекламу меду мого дідусі (він – пасічник). А також – інтерв’ю з цікавими людьми, новини від тварин (у них теж багато цікавих новин, хоча це дуже непросто знайти). Газету я друкував маленьким тиражем, бо це – сімейна газета, а не шкільна чи міська. Зараз вона на «заморозці», але я, мабуть, все-таки зроблю прощальний номер і почну нову справу.

– Знаю, що твою працю достойно оцінено на Міжнародному фестивалі юнкорів у Миколаєві. Поділися своїми враженнями щодо цього.

– Коли мене нагородили, я був радий і здивований (не кожний день мене нагороджують!). В цілому в Миколаєві фестиваль зробили на славу. Ще  взяв інтерв’ю у журналіста з Грузії Зураба із телеканалу «Rustavi-2». Я хотів поїхати на фестиваль наступного року, але не наважився, бо вважав, що мало зробив за рік.

Зараз  хочу набрати команду і вже створити великий журнал, і ще раз з’явитися на Миколаївському фестивалі.

 – Незважаючи на свій ще досить юний вік, ти пробуєш робити справи, які не всім дорослим під силу. І не просто робити, а ще й заробляти на цьому перші гроші. Маю на увазі твоє захоплення дизайном та оголошення на особистій сторінці в Фейсбуці з приводу приймання замовлень на виготовлення візитівок та буклетів. Хто навчив тебе цьому і коли ж відпочиваєш від школи та роботи?

– Зараз я навчаюся на курсах верстки і дизайну «Колаж», а перед цим навчався сам, через Інтернет, переглядаючи відеоуроки. Ще крім дизайну фото чи журналів я хочу навчитися працювати з відео.

Що стосується перших заробітків… Не так давно я наважився показати у себе на сторінці у Фейсбук те, як можу зробити візитки й буклети, і запропонував першим п’ятьом замовникам зверстати для щось безкоштовно, а наступним – за невеликі гроші. І почали приходити замовлення. Не тільки на безплатні роботи, а й на платні. Їх ще небагато, але мені приємно, що комусь моя робота потрібна, і я розвиваюся, і можу з часом на щось зібрати гроші. Я давно хочу заробити на телефон…

– А як, до речі, школа? Захоплення не впливають на якість навчання? Які предмети тобі подобаються найбільше, а які хотів би, наприклад, проходити факультативно, а не вчити щодня?

– Можливо, ви  подумали, що мій улюблений предмет  –  інформатика. Але це зовсім не так. Якщо не враховувати учителів чи той гул, який стоїть у класі, то мені все-таки більше подобається математика і трудове навчання. Але й інші предмети чимось своїм подобаються.

– Є вже якісь плани на доросле самостійне життя? Ким бачиш себе у майбутньому, якщо це, звісно ж, не таємниця?

– Звичайно, бачу дизайнером. А, може, й не тільки. У житті багато всього цікавого і світ не стоїть на одному місці.

– Тобі ніколи не хочеться лишити все, чим займаєшся, і бути просто тим безтурботним хлопчиськом, який днями з однолітками ганяє м’яча?

– Ну… ганяти м’яч – ні. Я б краще їв черешні в саду. Та й м’яча толком не має. Один був, але я його на вулиці на цілу зиму забув, та він і без того ще восени здувся.

– Книжки читаєш?

– Так, коли є вільний час. Хоча більше люблю дивитися фільми.

– А сам не пробував ще написати не журналістський матеріал, а художній твір?

– Не пробував… Я не хочу бути журналістом чи письменником. Все-таки це місце зайнято моєю сестрою, яка пробує свої сили в написанні романів.

– Твоя родина підтримує всі твої прагнення і перші спроби?

– Так, вона радіє за те, що я роблю.

– Ми ще не поговорили про музику. Ти граєш на гітарі. Чому саме цей інструмент?

– Не знаю… Мені більше подобається гітара, ніж якийсь інший інструмент.

– Яким ти бачиш завтрашній день країни в якій живеш, щоб почуватися в ній щасливою людиною?

– Важко сказати. Я хочу, щоб це була мирна країна, щоб у нас було гарно, а не сміття всюди валялося, щоб перехожі частіше усміхалися, чисті електрички їздили і люди обов’язково знаходили себе у цій країні. Ось таким хочу бачити завтрашній день.

 

 

 

 

 

 

 

 

Журналіст, письменник, громадський діяч.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *