Народ та еліта

Просторами ФБ ширяться нарікання на український народ. Мовляв, народ сам винен в тому, що живе у злиднях та у середовищі ворожої, кічевої культури. Я й сам мав чимало претензій до своїх посполитих співвітчизників. Насамперед, це стосувалося вибору 1 грудня 1991 року, коли громадяни УССР проголосували за державну незалежність України, але розбудовувати її доручили не тому, хто її любив – рухівцю В’ячеславу Чорноволу, а тому, хто її використовував – комуністу Л. Кравчуку. Втім, це вже історія.

Сьогодні усім свідомим громадянам слід зрозуміти, що відповідальність за стан економіки та соціо-культурної сфери несе так звана національна еліта. Якщо бути точним то, не еліта (всупереч політологічним твердженням), а правлячий клас. Саме в його руках зосереджена влада, гроші та засоби впливу на суспільство – медіа та силові органи.

Які функції еліти? Якщо коротко, то по-перше, це формування смислів існування нації, її культури та держави. По-друге, це просвітництво та спілкування із суспільством. По-третє, це організація втілення узгодженої із суспільством програми націє- та державотворення. Як бачимо все просто.

А що народ? Народ працює, народжує дітей, створює джерела поповнення еліти та втілення її ідей.
То, чому ж тоді ми отак погано живемо, хто винен і що робити? Ключовим в розумінні тут має стати розподілення понять власне еліти й правлячого класу.. Адже Ліна Костенко, Павло Гриценко, В’ячеслав Брюховецький, Віктор Шишкін та інші представляючи еліту нації не є правлячою верствою в Україні.
Правлячим класом, що правда розподіленим на окремі клани, є олігархічні команди та їхні політичні маріонетки. Вони впродовж 30-ти останніх років принижували українську еліту, доводили її до зубожіння та нав’язували суспільству своєкорисні, антиукраїнські норми, принципи та смаки.

Що робити? По-перше, плекати залишки української національної еліти та дбати про її поповнення.
По-друге, доносити до людей правильне розуміння національних інтересів, визначати їхні маркери та вказувати на їхніх провідників. Ну, і не забувати про антиукраїнців, явних та закамуфльованих, яких також слід виводити на чисту воду.

По-третє, пам’ятати, що змагання всередині еліти за кращу якість наукового та культурно-мистецького продукту, ідей та смислів, управлінських рішень та ініціятив не повинна переростати у ворожнечу та національне самоїдство.

По-четверте, об’днувати зусилля і посилювати впливи як на правлячу верхівку, так і на суспільство.
В-п’яте, усім нам стати носіми добра і поменьше сваритися поміж собою, спрямувавши енергію на пошук нових про-українських ідей та на відсіч ворогам України і українців. Лише так нація зможе вистояти перед світовими викликами і вирватися з відсталості та постколоніяльних кайданів.

директор Центру стратегічних розробок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *