Олександр Козинець: вибір страждати чи бути щасливими — в наших руках!

Олександр Козинець — український письменник, науковець, педагог, логопед. Його творчість пронизлива й чуттєва. Він вірить у те, що душа повертається на землю, щоб розвинутися до вищого духовного рівня, аж поки не звільниться від перероджень.

 «Безумовно, такими, якими були, ми уже ніколи не будемо, бо кожен із нас єдиний у Бога. Але можливість повертатися у світ у новому тілі за новим досвідом неоціненна радість, яку нам подарував Всевишній», — вважає письменник.

Почати з Вами розмову хочеться зі спогадів дитинства. Чи лишилися в пам’яті якісь цікаві згадки? Розкажіть, яким Ви були, як відчували світ?

— У ранньому віці я не дуже любив взаємодію з дітьми. Мені цікавіше було побути самому на природі: десь на галявині серед квітів і трав чи на простирадлі біля води. Я не плакав, що мені нудно самому. Міг годинами просидіти, спостерігаючи за небом чи за тим, як бджола з квітки збирає пилок. Міг сам побігати під сонцем, долаючи вітер, а спілкуватися любив з дорослими, людьми похилого віку, розпитуючи, як влаштований світ. Обираючи й сьогодні, побути серед людей чи на природі, я віддав би перевагу, наприклад,  прогулянці до лісу, аніж шумній компанії.

Які якості найбільше цінуєте в людях?

— У людях ціную щирість, сміливість, чесність, уміння радіти за інших. Вважаю, що співчувати люди таки навчилися, а радіти щастю й успіхам інших для багатьох поки є проблемою. Мабуть, заважає заздрість та постійне бажання порівнювати своє життя з чужим, забуваючи про щедрі дари неба для кожного з нас.

 Яка риса Вашого характеру найбільше допомагає Вам у житті та творчості?

— За гороскопом я Діва. Тому достатньо педантичний, скрупульозний, відповідальний, місцями — нудний. Завжди записую всі заплановані зустрічі й поточні справи в блокнот (досі не звик це робити в телефоні). Те саме стосується і творчості: нумерую усі тексти за роками, досить часто до них повертаюся й редагую, мріючи довести до того стану, коли я буду повністю задоволений написаним. Не люблю, коли десь на клаптиках в різних блокнотах розкидані шматки текстів. Тому в мене лише два блокноти: один для віршів, а в другому — від руки — думки дня й короткі прозові замальовки. А так загалом усю прозу друкую в ноутбук. Там значно легше працювати.

Що додає Вам віри в себе ?

— Вірити в себе мені допомагає віра в Бога. А коли віра взаємна — це прекрасно. Молитва, тиша, природа й мудрі книги — чудова підтримка в складні періоди життя. З них народжується моє щастя й врівноважується дух.

Ви дуже різнобічна людина. Література, музика чи викладацька діяльність? Що зараз у пріоритеті?

— «Який палець не вріж, кожен болить однаково». Не уявляю своє життя без спілкування зі студентами, без співу в хорі й музики загалом, але без літератури — то й поготів. Тому в пріоритеті все й одразу! Тим паче, що відпочинок — це переключення з однієї діяльності на іншу. Тож я, судячи з цього визначення, постійно тільки те й роблю, що відпочиваю.

  Дякую за відповідь! Тоді про кожну Вашу «іпостась» поговоримо окремо. Що можете розказати про себе як педагога? Чому обрали цю професію?

— Про те, який я педагог, краще запитати моїх студентів. Вони вам точно розкажуть це краще за мене! Я ж лише додам, що прагну з усіма бути чесним і справедливим, бачити перед собою особистість, її потенціал. Часто студенти для мене є викладачами більше (чи вчителями життя), ніж я для них. Обрав таку професію, по-перше, тому, що відчував внутрішню потребу служити людям, а по-друге, мені завжди було цікаво спілкуватися з молоддю та зі старшими за себе людьми. Тож вибір очевидний. Та хотів бути не просто педагогом, а логопедом (підкреслю, що логопед за освітою — педагог, а не лікар!). Цей вибір також невипадковий. У моєї мами заїкання, я мріяв їй допомогти.

  Розкажіть про себе як музиканта та виконавця. Що приваблює Вас в цьому? Чи виконуєте й власні пісні чи лише пісні інших авторів?

— З 2017 року співаю в камерному хорі «Moravski». Останні кілька років поза межами хору ніде не виступаю як виконавець. А раніше, ще зі шкільних часів, брав участь у багатьох концертах та фестивалях. Дійсно маю кілька пісень, які я написав сам. Раніше їх навіть виконував публічно, а зараз ні. Окрім хорової музики, в останні роки й пісні інших авторів я якщо й співаю, то або в ду́ші, або в колі найближчих друзів. Проте радію, що мої вірші стають піснями і їх виконують різні музиканти.

— А от цікаво, з якою музикою у вас асоціюються Ваші твори?

— Для мене більшість моїх віршів співзвучні з музикою дощу, шумом моря чи співом птахів. До деяких чудово б підійшли звуки сопілки, тибетських чаш, арфи, хангу чи калімби. Чи якась медитативна музика. Іноді навіть стукіт серця чи звук глибоких вдихів та видихів.

Як несподівано! Про деякі інструменти навіть ніколи не чула. Далі хочу запитати Вас про літературу. Коли Ви почали писати? Що Вас надихнуло на це?

— Почав писати в 10 років. Домашнє завдання з української мови й літератури я виконав добросовісно: створив перший вірш і отримав за нього тоді ще п’ятірку. Довго думав, про що написати. Між вибором — про природу чи про маму — все ж обрав про маму. Другий вірш був про першу вчительку, а вже третій — про природу. Мені сподобалося писати вірші. Тим паче, що вчителька української мови підтримувала мої старання. Відтоді й пишу.

Що зараз більше подобається писати: вірші чи прозу?

— Сьогодні мені ближчі вірші. Зараз у мене переважає поетичний настрій. Однак працюю і над оповіданнями. За новий роман поки братися не хочу. Та все ж «мислю» і прозово, і поетично, щоб відчувати свою цілісність як автора.

З чого Ви черпаєте натхнення?

— У вільний від роботи й творчості час відволікаюся тим, що мандрую в нові міста й країни, коли є можливість. Ще люблю доглядати за кімнатними квітами. Але найкраще мене «заряджає» з ранньої весни до пізньої осені робота в саду чи на городі. Я — людина землі: шаную її та вважаю, що всіх, хто любить і дбає про землю, земля також любить і береже.

Хай ще багато років Вас береже українська земля! І наостанок… Ви сьогодні згадували про щастя. Що робить Вас по-справжньому щасливим?

— Розуміння того, що вибір завжди за мною: бути щасливим чи нещасним. Сили, витрачені на страждання чи на примноження радості, приблизно однакові. Тож страждати чи бути щасливими — в наших руках! Я обираю радість і щастя. Щодня ділюся ними з іншими.

 

Спілкувалася Лідія Половко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *