Останні дії Уряду та представників Парламенту України – це загроза для прав дитини в Україні! (ВІДЕО)

Громадська спілка «Українська мережа за права дитини», що об’єднує представників 25 неурядових організацій з усіх регіонів України, серйозно стурбована останніми  рішеннями і заявами вищих посадових осіб держави, які ведуть до повного відкату реформи системи інституційного догляду, і зводять нанівець багаторічні зусилля  громадянського суспільства у створенні системи захисту дітей, вільної від інтернатів.

Ми звертаємося із відкритим листом до Президента України, Прем’єр-Міністра і Голови Верховної Ради з рішучим проханням дотримуватися і забезпечувати повне виконання Конвенції ООН про права дитини, зокрема гарантувати забезпечення права дитини на виховання у родині.

Розробка Національної стратегії на основі аналізу багатьох факторів щодо дітей, персоналу та розвитку послуг у громадах тривала близько 2 років. До процесу були максимально залучені усі зацікавлені сторони. Визначені Стратегією результати є виваженими, досяжними, реалістичними і такими, що дозволять Україні стати країною без інтернатів.

«Ми вимагаємо від Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля скасувати доручення №35645/0/1-20 від 21 серпня 2020 року щодо внесення змін до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 року, а також до Постанови №586 від 01.06.2020 року «Про Порядок зарахування дітей на цілодобове перебування до закладів, які здійснюють інституційний догляд і виховання дітей», оскільки пропоновані зміни повністю суперечать визначеній державній політиці та ігнорують право дитини на виховання у родині», – наголошує Дар’я Касьянова, голова Правління «Української мережі за права дитини».

Дослідження організацій-членів «Української мережі за права дитини», проведені за останні 5 років, доводять, що 92% дітей, які виховуються в інтернатах, – це «домашні (батьківські) діти», які потрапили до закладів через кризові явища у сім’ї – бідність, безробіття, алкоголізм, або через те, що такі заклади просто існують поруч і так зручно. Галина Постолюк, регіональна директорка міжнародної благодійної організації «Надія і житло для дітей», розповідає: «Із 697 інтернатних закладів (96,5  тис. дітей), 286 (34 тис. дітей) – це спеціальні  школи-інтернати і навчально-реабілітаційні центри. Прем’єр-міністр і окремі депутати вимагають виключити їх зі стратегії деінституціалізації попри те, що переважна кількість дітей перебувають там саме через соціальні причини, а не особливі освітні потреби. Президент, за допомогою відео, розміщеного на офіційних сторінках в соцмережах, підтримує збереження санаторних шкіл-інтернатів (67 закладів, 16000 дітей), які взагалі не мають розумних підстав для існування, оскільки лікуванням дітей мають займатися медичні, а не освітні заклади. І тут виникає питання – чи вони, високопосадовці і обрані депутати, взагалі знають про негативні наслідки  зростання дітей в інтернатах, чи знайомі вони з  результатами міжнародних і вітчизняних досліджень про шкоду інституційного догляду? А ще,  чи відчувають вони відповідальність перед дітьми, коли так легковажно змінюють політичні рішення?».

Україна уже третій раз намагається здійснити реформування системи інституційного догляду та виховання дітей. Прийнята у 2017 році Національна стратегія та затвердження планів дій на її реалізацію стали значним та суттєвим кроком, оскільки чітко визначають, що усі заклади, де діти перебувають цілодобово, є закладами інституційного догляду.

«Ми усі знаємо, що однією із ключових проблем реформи було те, що діти могли потрапити в інтернатний заклад через багато дверей, різними шляхами. Прийняття Постанови №586 – це по суті запровадження «єдиного входу» (реалізація принципу гейткіпінгу), це посилення обов’язків територіальних громад у питаннях захисту дітей, надання своєчасної підтримки сім’ям з дітьми, які потрапили у складні життєві обставини,зазначає Василина Дибайло, директорка Партнерства «Кожній дитині». – Крім того, наш досвід роботи у Тернопільській області, зокрема аналіз вихованців усіх інтернатних закладів, доводить: немає реальної потреби для перебування дітей цілодобово, і особливо у санаторних чи спеціальних школах-інтернатах. Більшість причин перебування дітей в таких закладах можна усунути досить просто – забезпечивши доїзд, інклюзивне навчання за місцем проживання, роботу фахівця із соціальної роботи та активізацію громади на підтримку сімей, які потребують допомоги. Вражає те, що, як виявилося за результатами аналізу, близько 50% громад не мали повної інформації про те, які діти і чому перебувають в інтернатах області». Саме тому «Українська мережа за права дитини» вимагає від Прем’єр-міністра призупинити дію доручення і не вносити жодних змін у зазначені документи.

Натомість ми закликаємо Уряд та відповідні Міністерства спільно працювати із неурядовими організаціями над розвитком послуг та створення таких умов на рівні громади, щоб діти мали можливість повністю реалізовувати усі свої права, у тому числі право на освіту без порушення права на виховання у родині.

«Одним із можливих механізмів є виконання рекомендацій Комітету ООН із прав дитини від 2011 року щодо створення окремого центрального органу виконавчої влади з прав дитини», – зазначає Світлана Толстоухова, президент Ліги соціальних працівників України.

«Україна є підписантом Конвенції ООН про права дитини, інших міжнародних договорів та конвенцій, у 2014 році ми також підписали Договір про Асоціацію з ЄС, – говорить Сергій Лукашов, директор благодійного фонду «СОС Дитячі Містечка Україна». Відповідно до цих документів, заклади інституційного догляду (інтернатні заклади) – це місця несвободи. Дитина не може перебувати там цілодобово. Вона повинна жити вдома або у сімейному середовищі, а держава зобов’язана створити такі умови, щоб дитина могла отримати право на освіту без порушення  інших її прав”.

Українська мережа за права дитини також наголошує: ми розуміємо та підтримуємо те, що діти з інвалідністю мають право і повинні отримувати спеціальну освіту. «Водночас ми повинні чітко розмежовувати поняття спеціальної освіти та спеціальної школи. Зараз ми чуємо тільки про гарно пофарбовані стіни, про комфортні умови (переважно для дорослих, які там працюють), про супер матеріальну базу, але нічого про те, як забезпечити такі умови, щоб дитина могла і освіту здобути, і бути поруч з мамою. Повірте, це надзвичайно важливо, особливо для дітей з інвалідністю, – відчувати турботу та любов рідних щодня. І досвід багатьох європейських країн доводить, що такі умови отримання спеціальної освіти можна і необхідно забезпечити», – наголошує Маріанна Онуфрик, керівниця ГО «Соціальна синергія» і мама дитини з інвалідністю, яка навчається у спеціальній школі за індивідуальною формою.

«Тут цікаві дискусії між працівниками шкіл-інтернатів, батьками та експертами. Працівники гнуть свою лінію, мовляв, вони краще за вас всіх знають, бо працюють у цих закладах десятки років. Батьки вважають, що їм видніше, де дітям буде ліпше. Експерти ж говорять про права дітей та негативність інституційного догляду. Не про шкідливість спеціальної освіти і не про однозначність інклюзивної, а про негативність та неефективність перебування дітей 24/5 або 24/7 в інтернатному закладі,   ділиться своєю історією Ліна Дешвар, громадська активістка та випускниця інтернатного закладу. – Я пропоную говорити про наслідки перебування дітей у так званих золотих хоромах з професійними фахівцями (що не є фактом). На жаль, діти – це лише статистика та ресурс для дорослих дядь і тьоть. Коли вони виростають, як правило, всім начхати на цю молодь. Бо вона до життя не пристосована. Бо підтримки не має: ні від живих батьків, ні від держави, ні від тих, хто б’є себе у груди, що 30 років працює в інтернаті і цих дітей обожнює понад усе. Тому і кримінальність у житті цих людей з’являється, бо в тюрмі нагодують, одягнуть і ліжко дадуть, як в інтернаті. Тому дівчата народжують вже на першому курсі у 17 років, бо знають, що держава вже про дитину подбає: дитячі видасть, а ще, за можливості, у центр матері та дитини оформить, де також нагодують, одягнуть і ліжко постелять, як в інтернаті. Тому більшість жебракує, бо в інтернаті їх жаліли, навозили купу всього, і вони звикли бути споживачами. Тому самогубства відбуваються, бо у «золотих стінах з найчудовішими фахівцями» ніхто не навчав правильно комунікувати з людьми. Це – не суха статистика, а історії моїх друзів з різних видів шкіл-інтернатів. Коли їм виповнилось 18, усім стало на них начхати, особливо тим людям, які працюють у «золотих хоромах». А їхні колишні вихованці надалі, як правило, чули тільки одне – «Сам винуватий». 

Відео з прес-конференції на тему  “29 років по колу: нові ініціативи уряду – відкат у реформуванні інтернатних закладів і загроза для прав дитини в Україні”:

2 Comments

  1. Виктория
    29.08.2020

    Моя дочечка Мара предпочитает смотреть мультипликационные фильмы. Но, что потрясно. В то время, когда я сажусь за Ваш веб ресурс, тогда она запамятывает про них и присаживается ко мне, с целью также получить удовольствие чтивом. Премного благодарю заинтересные подборки.

    Відповіcти
  2. Надежда
    30.08.2020

    Прочитав Вашу сегодняшнюю заметку, мы, всей семьёй, приняли решение быть подписанным на Все ваши новости

    Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *