Серед передвиборчих розмов, новин, розчарувань, відкриттів та інших бурхливих реакцій трапляються веселі штуки.
Поки вже зранку народ ледь не чубився кожен за свого кандидата, колись відомий в Україні футбольний тренер Мірча Луческу сказав, що Валерій Васильович Лобановський не заслуговує на звання одного з найкращих фахівців в історії футболу, що він за межами України нічого не досяг. І, взагалі, саме у нього, у п.Луческу, дуже багато всіляких трофеїв. А Валерій Васильович – так собі. Сидів там на лавці, хитався, потрібної кількості трофеїв не здобув, чого його згадувати у поважних рейтингах. Це вже я від себе, слідуючи логіці п. Луческу.
ОбрАза п. Луческу була спровокована рейтингом найкращих тренерів світу за версією France Football.
Мене це навіть не обурило, що було б логічно, а просто розвеселило.
Це ж до якого ступеню треба бути закритим равликом, щоб, проживши стільки років у країні, жити у футбольному середовищі, займатися практично виключно футболом, хай і з протилежного від Валерія Васильовича боку (хоча Валерій Васильович, між іншим, грав у 1967-1968 роках за ‘Шахтар‘) так нічого і не зрозуміти і таке, прошу пробачення, ляпнути.
У нашій сучасній історії так мало фігур, які б позитивно об‘єднували практично всіх, навіть тих, хто футболом і не цікавиться.
І яким треба бути, ну, не знаю прямо, як назвати :), щоб плюнути на таку фігуру. Практично на святе.
Тим більше, що якраз Валерій Васильович Лобановський був одним із тих, хто визначав напрямок і розвиток футболу, як такого. У світовому контексті. Стратегом був.
Тобто, був і вже є назавжди історичною справжньою легендою. І цяцьками-трофеями це не визначають. Це щось значно вище розуміння колишнього тренера ‘Шахтаря’ про реальні вершини.
Дарма п. Луческу так сказав :).
