Стіна

Один знайомий дружини запросив нас відвідати напівмертве українське село в Томашпільському районі Вінниччини з дещо незвичною назвою Стіна. Мовляв, воно може зацікавити нас в плані написання роману… Оскільки стан здоров’я не дозволив дружині полишити дім, їхати довелось мені самому. В поїздці мене супроводжувала дочка, вона ж попрацювала трохи фотокореспонденткою.

Для «краєзнавчої експедиції» обрали 7 квітня 2017 року — Благовіщення. Знайомий дружини зустрів нас на вокзалі в Вінниці, посадив до свого бусика й повіз на місце призначення. По дорозі підібрали ще двох краєзнавців. В такому складі й пройшла експедиція.

Почалося все з відвідування «Сонної поляни» — галявини, порослої сон-травою. За часів Гетьманщини на цьому місці збиралися козацькі наради. Тепер «Сонна поляна» є заказником місцевого значення через те, що сон-трава занесена до Червоної книги України. Проте попри заборону, місцеве населення випасає тут корів. Через віддаленість Стіни від цивілізації та й загальну важкодоступність припинити це неподобство, на жаль, нікому…

Згідно до концепції індуїзму, нові душі потрапляють на Землю разом із краплями дощу та згодом проростають травою. При збільшенні фото частини «Сонної поляни», вкритої квітками, що вже відцвіли, були добре видні дощові краплі в польоті… Цікава асоціація!

У давнину теперішнього лісу на схилах гори не було. В різні епохи тут жили представники різних народів. За радянської доби проводилися розкопки, всі знахідки були відправлені в ленінградський Ермітаж. Тепер тут нерідко промишляють «чорні» археологи. Знахідки розповзаються по приватних колекціях.

Саме село розташоване в пониззі, а схили гори вкриті величезними кам’яними брилами, порослими мохом. Велика кількість будівель зруйнована до невпізнанності. Але частину руїн ще можна сяк-так ідентифікувати.Заселених хат обмаль: нині в селі проживає всього лише 4 родини.

В селі багато рукотворних терас, на які можна піднятися замшілими сходинками. Як правило, на кожній отакій терасі стоїть хата, поруч з нею викопані землянки. В давнину в разі виникнення небезпеки мешканці могли дуже швидко полишити хату і сховатися в землянці.

Колись на місці теперішньої церкви, що стоїть нині на пагорку, стояв інший — більш давній храм. Згідно з переказами, одного разу на Великдень в ньому були вбиті всі місцеві жителі. За однією версією — поляками, за іншою — татарами. Ось стислий виклад переказів…

В сиву давнину Стіна мала іншу назву — “Янгород”, потім (після масової загибелі селян) — “Чорне”. До речі, місцеві роблять вишиванки виключно чорними нитками! Це робиться в пам’ять про давню трагедію…

В XVI ст. Стіна належала одному з синів знаменитого магната Василя Костянтина Острозького (героя нашого з дружиною Оленою авантюрно-історичного роману “Шалені шахи”) — Янушу Васильовичу Острозькому (звідси й назва «Янгород»).

В XVII ст. село перейшло у власність князів Замойських. При них і сталася трагедія. Нібито за часів Хмельниччини… Один поляк раптом потихеньку почав попереджати селян: «Не ходіть святити паски». Хто дослухався — ті поховалися в землянки й підземними ходами (там розвинена мережа катакомб є) дременули з села. Інші ж пішли на Великодню всенощну молитву. Але коли піп закінчив її, то на слові «Амінь» до церкви увірвалися поляки й порубали геть усіх присутніх.

За альтернативною легендою, місцевих лителів таким чином порубали татари. Тож цю місцевість ще називають Посічі.

Отакою є тепер Стіна…


P.S. Після прочитання цього матеріалу, який колись раніше виставлявся на іншому ресурсі, я отримав наступний коментар від пані Вікторії Вербовецької (цитую):

Не знаю, як це в селі лише 4 родини, коли населення села більше 600 осіб. Село живе і розвивається. Не треба з нас робити музей — у нас він є, розташований у школі. У ньому є багато цікавих експонатів із розкопок. Запрошую вас відвідати нашу сторінку — впевнена, що вам багато не показали. www.facebook.com/StinaCity/notifications/

На превеликий жаль, зараз при спробі перейти за наведеною вище адресою, виникає “Помилка 404” — “Сторінка не існує”. Як це пояснити — не знаю… На жаль, вже не перший рік я обмежений в можливостях пересуватися, інакше давно вже відвідав би Стіну повторно й зустрівся з пані Вікторією. А так… Як-то кажуть, “за що купив — за те продав”! Не засуджуйте мене суворо: я написав лише те, що побачив на власні очі. Якщо ж жителі Стіни зараз живуть в іншому місці (як вже бувало в історії цього села) — за них можна лише щиро порадіти!

Український письменник, журналіст і блогер

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *