Тетяна Захарченко: «Рухатися вперед, відкривати нове і творити для України…»

Фестиваль «Віртуози фолку», що відбувся в Україні у листопаді 2017 і 2018 року, окрім пісенно-музичної програми, завжди презентує роботи унікальних народних майстрів. Причому, оргкомітет добирає народних умільців дуже прискіпливо, за критеріями автентичності та фаховості.

18 листопада 2018 року серед виробів із кераміки, вишитих рушників, килимів і музичних інструментів із дерева привертали увагу картини
Тетяни Захарченко: з-поміж суто української тематики полотен (вінок, прядка, глечик з осінніми квітами, український народний одяг тощо) проглядав(і вражав!) високий рівень техніки мисткині.

Із привітною жінкою, яка проводила під час фестивалю майстер-класи із малювання для дітей, вдалося поспілкуватися вже після завершення фестивалю.

– Пані Таню, хто навчив Вас малювати?

– Малювала, скільки себе пам’ятаю. Завжди тягнуло до творчості. Змальовувала листівки, привітання для друзів, ілюстрації з книжок, намагалася навіть олівцем зображувати портрети  з чорно-білих фотографій. Дуже любила малювати одяг для ляльок, але найбільше все-таки  уподобала малювати квіти. Коли навчалась у технікумі за спеціальністю «Агроном по захисту рослин», доводилося малювати багато лабораторних робіт із різних предметів: ботаніка, ентомологія, фітопатологія, захист рослин. Малювала завжди з задоволенням. Допомагала навіть  тим, хто не  дуже умів  малювати; а щоб прискорити процес виконання,  робили з дівчатами так −  вони писали текст до малюнків, а я малювала.

Життя потроху підводило мене до найголовнішої зустрічі в моєму житті. У 2010 році у нашому селі Мархалівка почала діяти художня студія, яку очолює член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України, народний художник України Петренко Олексій Андрійович. До студії я прийшла разом із учнями своєї школи. Відтоді йрозпочалася моя творча −образотворча діяльність. Заняття були такими цікавими, що жодного разу не пропустила їх, працювала навіть після уроків малювання, а також під час літніх канікул. Олексій Андрійович, побачивши, що у мене є велике бажання малювати,  активно мені допомагав, розкривав усе більше і більше секретів академічної школи малярства. Станом на тепер Олексій Петренко −мій єдиний учитель по класуживопису…

– Коли Ви зрозуміли, що хочете присвятити малюванню все життя?

− Не тільки малюванню. Із тих пір, як пішла до студії, я почала віддавати багато часу ще й таким видам образотворчого мистецтва, як: живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво. Донині відвідую студію, навчаюся, відкриваю для себе щось нове, цікаве, захопливе. Усе подальше життя не уявляю без малювання.

– Чи підтримував Вас хто у дитинстві у Ваших прагненнях?

– Не дуже… У родині мене важко розуміли.  У дитинстві дуже хотілося грати на скрипці і бути балериною, але батьки не захотіли сприяти цьому. Добре, що хоч дозволили піти на курси крою та шиття. Але після закінчення 8-річки – знову батьківський  супротив. Вони вирішили все замість мене. Я дуже хотіла бути закрійником одягу, швачкою, але вони сказали, що в технікумі на цю спеціальність великий конкурс, що я не впораюся. Тоді я знайшла в газеті оголошення про набір швачок у Переяслівське швейне училище. Тут як на гріх заїхали батькові родичі, порадили  подати мої документи в Верхівнянський технікум на Житомирщині, киваючи на знайомство та престижність. «Агроном по захисту рослин» звучить же краще. А про те, що це шкідлива спеціальність, навіть і не замислювалися…

– Що надихає Вас на творчість?

– Навіть і не знаю. Багато що, найбільше −враження від різних творчих заходів: виставки робіт художників, декоративний розпис,  зустрічі з учителями образотворчого мистецтва та трудового навчання. Ну і звісно надихають діти в школі. Коли я допомагаю дітям, то нові ідеї приходять і до мене…

– Яка тематика є найближчою?

– Близька до душі тематика – квіти. Квіти у натюрмортах, етюдах, у розписі. Дуже люблю малювати натюрморти, де у постановках багато рушників, сорочок, квітчастих хусток. Не рахувала, але мабуть робіт з квітами найбільше. Етюди з квітами, виручають, бо стають подарунками для колег-учителів. Усі назви записую, але, нажаль, не всі роботи є на світлинах.

– Пані, Таню. Ми познайомилися з Вами на фестивалі «Катеринина пісня», що відбувається на батьківщині народної художниці України Катерини Білокур (у селі Богданівка Київської області). Квіти – провідна тема творчості Катерини Василівни. Чи пережили Ви у своєму мистецькому розвитку вплив особистості та манери письма цієї самобутньої художниці з непростою долею?

– Мабуть частково.У 2013 році я вперше потрапила на фестиваль «Катеринина пісня». Відвідавши музей-садибу знаменитої художниці, почувши розповідь прожиття Катерини Василівни, ковтнувши свіжого Богданівського повітря, «сп’яніла» від емоцій,зрозуміла, що люблюмалювати квіти так, як і вона, люблю насиченість кольорової палітри, а ще більше мене став приваблювати декоративний розпис…

– Які психологічні стани переживаєте Ви під час отаких мистецьких сеансів – малярства?

– Це однозначно стан медитації. У ці хвилини не думаєш взагалі ні про що, як навіжений малюєш, навіть не помічаєш, що весь у фарбі, що швидко летить час. Буває таке, що приходиш у студію втомлений, з головним болем, а коли починаєш працювати, біль німіє. Коли збираєшся додому відчуваєш, що щось турбує, і втома вже нагадує про себе вдома.

– Чи мали/плануєте персональні виставки?

– Мабуть, кожен художник про це мріє. Сьогодні це велика розкіш. А мені ще потрібно багато працювати…

– Чи можна придбати Ваші картини і на яку ціну варто орієнтуватися?

– Можна. Великі роботи залишаються в домашній колекції. Про решту можна домовлятися. Якщо хтось захоче замовити велику роботу, потрібно обговорювати ці питання. Люблю працювати в етно-стилі, малювати квіти…

– Як можна виявити у дитини/людини талант малярства?

− Якщо людина кожен день «марить» цим, не уявляє ужиття без малювання – тоді це воно. Але буває й так, що розкрити цей талант допомагає хтось інший, що має більший досвід і знання.

– Коли варто починати опановувати малярство: у ранньому дитинстві, у свідомій юності чи у зрілому віці?

– Мабуть, це у кожного індивідуально. Хтось захоплюється цим з дитинства, до когось це приходить пізніше, але однозначно має бути якийсь внутрішній поштовх, велике бажання малювати.Така людина просто не уявляє життя без цього! Я, наприклад, спостерігаючи за дітьми у школі, виявляю потяг до образотворчого мистецтва і рекомендую обдарованим школярам відвідувати художню студію. А час покаже,чи справді це те  єдине захоплення, що  «не дає спокійно спати».

– Яку пораду дали б ви тим, хто хотів би опанувати малярство, але то відваги бракує, то замало досвіду, то немає у кого вчитися, та замалий, то застарий і таке ін.?..

– Думаю, що вік − тут не головне. Відвага − це аргумент – багатьом її бракує. Найголовніше − нічого не боятися, бути цілеспрямованим, сміливим, не звертати увагу на те, що «думають інші», а найважливіше − дуже, дуже хотіти малювати.

Пригадую, коли  прийшла до студії разом із учнями нашої школи, сіла малювати, розгубилася, не знала, з чого почати, але, озирнувшись навкруги, помітила, як діти впевнено малюють. І мені нічого не залишалося,як «взяти себе в руки» і працювати. Допоміг мені в цьому Учитель−Олексій Андрійович. Побачивши мою розгубленість, він, справжній Майстер, підтримав мене, допоміг. З тих пір я почуваюся впевнено, і досвід, мудрі поради мого наставника знаходять відгук у написанні моїх робіт.

– А яка у Вас родина? Чи були художники в роду? Чи підтримують Ваше захоплення Ваші рідні тепер?

– Півтора року назад, коли помер мій батько, я зрозуміла, що майже нічого не знаю про родичів з його боку. Почала потроху добирати інформацію. Виявилося, що моя прабабуся Одарка, по батьковій лінії, добре шила. А по маминій лінії − бабуся Марія (Коваленко)з того роду, яких у нашому селі називали «ткачами». Мабуть тому в родині ткали, але це поки що мої припущення, мені ще потрібно працювати над дослідженням родоводу. У дитинстві, коли я залишалася у бабусі, вона мотала мені лялечки з носових хустинок, з тими великим ляльками я й засинала. Крім усього, бабуся вміли шити, вишивати, смачно готувати (її запрошували готувати на весіллях, наприклад пекти короваї, верчі, пиріжки). Моя мама теж з дитинства вишивала, але  повернулася до цього  тоді, коли тяжко захворіла. Від усвідомлення складності захворювання вона була в розпачі і не знала, що робити. Я переконала маму, що вишивання −  це свого роду медитація, яка відволікає від поганих думок. Вона прислухалася, і ось уже більше шести років дуже активно вишиває. Мій дядько Володимир (нехай царствує!..) сам навчився грати на гармошці. Рідна тітка Ольга теж гарно вишиває гладдю. Двоюрідна сестра Людмила гарно малює та вишиває. Моя донька Аліна взагалі творча, креативна особистість: і грає, і співає, і танцює, і трішки малює, як захоче, то може і стрічками щось вишити. Син Євген разом зі мною ходив до художньої студії малювати, займався у гуртку з різьблення виробів з деревини.

Після того, як у 2007 році я вирішила вступити до Національного педагогічного університету ім.  М. П. Драгоманова, піти працювати в школу учителем трудового навчання, моя родина більше не перечила і допомагала, чим могла. Зараз усі мене підтримують, розуміють, особливо мама.  Звикли до того, що я можу днями малювати, а коли в мене є бажання  щось зробити по господарству, то я стаю та й роблю. Але коли вже малюю, то краще мене не чіпати, бо це те, чим я живу…

– Яку життєву мудрість Ви опанували завдяки власному досвіду?

– Хотілося б сказати, що випадковостей у житті не буває. Людина оточує себе тим середовищем, яким хоче, і створює такий лад навколо себе, про який мріє. Відвідуючи студію, я почала відкривати світ по-новому, зустріла на шляху багато цікавих людей. Пізнала творчість Катерини Білокур.

Щаслива, що маю досвідченого Учителя −Петренка Олексія Андрійовича. А ще 7 років тому познайомилася з людиною  потужної рушійної сили – Ніною Михайлишиною, яка відшуковує нові таланти, пробуджує в людях уміння  розкривати свої творчі здібності,  і котра для багатьох  стала «Поводирем» у світі народного мистецтва. Із такими людьми хочеться рухатися вперед, відкривати щось нове і творити, творити, творити для України.

Про Тетяну Захарченко:

Олексій Петренко, член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України, народний художник України:

−Треба згадати 2010-й рік, коли на запрошення голови сільської громади Володимира Петренка я організовував студію живопису у селі Мархалівка. На участь у ній зголосилися і діти, і дорослі, серед яких була і Таня Захарченко. І от на 9-му році функціонування творчого об’єднання треба зазначити, що завдяки підтримці цієї учительки, активної і талановитої людини, яка є моїм заступником тоді, коли я перебуваю у творчих відрядженнях, ця студія і відбулася.

Серед її робіт є великі, «Фрагмент історії роду» (2016) зокрема, яка стає відомою, і в майбутньому, маю таку певність, вона ввійде в історію малярства України. Також багато написано натюрмортів на українську тематику.Тетяна Іванівна досконало знає і любитьдекоративно-ужиткове мистецтво, захоплюється ним.

Не байдужа до суспільних проблем, є громадською діячкою. Зокрема, допомагає обдарованим дітям. Наприклад, до участі у Всеукраїнському конкурсі-виставці художніх творів дітей та молоді «ChildArt.org» 2017 підготувала Бондар Анастасію, де дівчина здобула третю премію і бронзову медаль.Дівчаток, які тепер навчаються у Всеукраїнській художній школі імені Тараса Шевченка −Саулко Катерину, Москаленко Софію, −теж підготувала Тетяна Іванівна.

Творчість і діяльність Тетяни Іванівни Захарченко безперечно заслуговують на увагу.

Ніна Михайлишина, культуролог:

− Із пані Тетяною знайомі не один рік. Неймовірна людська простота, обов’язковість і талант ― це впадає в око відразу. Але, спілкуючись з Танею, співпрацюючи, розумієш, вона ― Художник в усьому!!! Тому у творчому середовищі її поради, уміння і присутність завжди бажані. Нові ідеї, нове бачення подій, креативність, проста допомога завжди викликають захоплення у нашому творчому колі.

Тому й участь Тетяни Захарченко у «Віртуозах фолку» була підтримана всіма учасниками оргкомітету і дирекцією фесту. Адже цей фестиваль ― Подія в культурному просторі України!!! Потрібно просто відвідати хоча б один раз цей фейерверк музичного мистецтва, і гарний настрій та відчуття Нації вам гарантовані!!! Звісно, такі заходи гуртують творчих людей, там народжуються нові задуми, ідеї, відкриваються нові імена… А колоритні роботи народних майстрів з усієї України доповнюють неймовірну фестивальну ауру рідним, народним, традиційним!!!

Заряд позитиву, присутність у вирі емоцій і переживань надихають згодом на нові проекти, нові плани…, такі, як Art-простір «КОД», де безпоседньо висвітлюється творчість Майстрів і Митців. Адже затребуваність на Справжнє відчувається зараз, як ніколи…

(Із циклу інтерв’ю «Небайдужі»)

Кандидат педагогічних наук, доцент, член НСЖУ, с.н.с. ДНУ "Енциклопедичне видавництво"

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *