Творчість як осяяння прекрасного

Творіння – це у прямому сенсі створення нового. Це насправді феноменальна властивість. Поет створює об’єктивно щось нове –  те, чого не існувало раніше. Літературознавиця, письменниця, авторка шести книг Іванна Стеф’юк поділилась своїм баченням творчості.

– Іванно, який Ваш девіз по життю?

– Не можу сказати, що є фраза – афоризм то чи прислівʼя, які би я час від часу повторювала з думкою – «Ось, це про мене». Та і погляди на життя також з часом змінюються. Знаєте, якщо би зіставити інтервʼю різних років – відповіді вражаюче би різнилися. Спочатку я навіть трохи сердилася на саму себе і неохоче ділилася посиланнями на «давні» матеріали, якщо у котрійсь із відповідей звучить щось, що вже неактуальне. Мені було аж трохи незручно за ті відповіді, зате кожне свіже інтервʼю вважаю абсолютно геніальним =). Все дуже змінюється – щоднини, щогодини.

Ось до прикладу – мені дуже подобалися творчі вечори, зустрічі з читачами, сцена. Я цим заряджалася – до карантину. І ось цієї весни в моїй голові «клацнула заслінка» – я фактично не виходила з кімнати, написала понад 60 (!) наукових нарисів і упорядкувала видання творів Марка Черемшини. В такий спосіб я ховалася від негативних новин і паніки перед новітньою реалією, про яку навіть лікарям достеменно нічого невідомо. Так, я заховалася у свою мушлю від токсичних розмов, токсичних людей, днями мовчала, писала, а потім вдарилася у автентичну кулінарію. В якийсь момент, зосереджено працюючи над котримсь із проєктів, я зрозуміла: не відчуваю особливої потреби виступати десь не по роботі. Художня література викристалізувалася в мене в щось дуже приватне, тому я публікую поезії, але практично не обговорюю їх і тим більше не потребую проговорювання вголос перед знайомими чи не дуже людьми. Якщо  читати вірші – то дуже своїм. Принаймні зараз так.

– Про що Ви мрієте?

– Мрію я багато і з задоволенням. І всі мої мрії здійснилися (так, звучить трохи самовпевнено). Я мріяла жити у «татовому місті» років так з трьох, тобто в Чернівцях. І оселилася там відразу після навчання, досить незле побудувала карʼєру.  Це був гарний період мого життя. Захистила дисертацію, написала кілька книг, опанувала верхову їзду, часто мандрую і насолоджуюся природою. Найбільша моя мрія завжди – це море. Скільки би не їздила – а хочеться знову. Але це такі особисті мрії, які не будуть цікаві комусь, хто не знає мене особисто.

Скажу трохи патетичну, але чесну річ: мрію, щоби моя Україна була успішною. Бо чим більше про неї дізнаюся – тим більше її люблю і тим більше мені за неї страшно. Мабуть, по-справжньому я замислилася про це аж зараз.

– На Вашу думку, як зробити так, щоби зацікавити людей своєю творчістю? Як Вам це вдається?

– Не знаю, чесно – я над цим не замислювалася з ракурсу письменниці. Як пропагувати інших письменників – знаю, практикую =). Щиро запрошую у Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини і ми поведемо вас коридорами натхнення чоловіка з душею жайвора. А щодо власної творчості – я не популяризую себе, я швидше показую себе, частково. Через поезії, новели, велику прозу чи світлини. І я не стараюся догодити. Я спокійно ставлюся до популярності або її відсутності. Увагу – так люблю, але також не від усіх.

Зустрічаю багато співзвучних моєму світові людей, в різних куточках країни і за кордоном. Але не можу сказати, що я популярна письменниця. Зізнатися, поки що мені це не потрібно – відомість розмиває межі приватності і комфорту. Я  люблю публічність, але  вміру.

– У чому секрет вашого успіху?

– Читачі часто кажуть, що їм подобається світло і чистота  образів, а ще присмак містики. Про прозу часто кажуть: «Це про мене написано, впізнав себе». Напевне, з моїх художніх текстів доволі легко зчитати мій погляд на світ, по всі твори я публікую свіжими – дата публікації є датою написання. Не виношую, не вимучую. Хоч чула дві крайності – що добрий твір десяток разів переписують і що якісну прозу можна написати після 50. Думаю собі, що мистецтво слова – це енергія, вища матерія, в таких речах паспорта не питають. Є питання літературної майстерності, а є питання стереотипів, коли люди свій шлях в літературу вважають єдино правильним.

– Які ваші плани на наступний рік? Чи є ціль яку хочете досягти? 

– З Вашого дозволу, я це не озвучуватиму – плани збуваються краще тоді, коли їх втілюють, а не обговорюють. Вважаймо це даниною забобонам =).

– Опишіть три ваших досягнення? 

– Гармонія зі світом, шість книг, вчений ступінь.

– Кого із сучасних авторів ви читаєте?

– На це питання порядна філологиня відповідатиме годинами =). Добре, спробую, але вже розумію, що багато забуду написати. Віра Китайгородська, Марія Матіос, Василь Герасимʼюк, Дорж Бату, Юлія Бережко-Камінська, Василь Шкурган, Сергій Осока, Юр Іздрик (частково), Ольґа Токарчук, Богдан Томенчук, Ольга Деркачова, Слава Курилов («Сам в океані»), Віталій Білозір.  Це суто художня література, яку читала цього року. А взагалі частіше читаю наукову та науково-популярну. Розмова про це буде доречною в ракурсі тематичного принципу.

– Якою порадою Ви б поділились з молодим письменником? 

– Якщо чесно, я би взагалі нічого не радила, бо сама не люблю порад. Власний  досвід і добра начитаність обовʼязково зроблять своє. Всі ми – різні, і це прекрасно.

– Як давно ви займаєтесь фотомодельною справою? 

– Вже не займаюся, хоча знимкуватися дуже люблю. З 2012 року і десь до 2018 була прекрасна мистецька синергія з фотохудожником Русланом Трачем. Його світлини лягли в основу багатьох поезій, а також вони є ілюстраціями книги, якою я особливо пишаюся – поетична книжка «Рибниця». Руслан також робив обкладинку. Рік, а то й більше, я не втілювала образи його зйомок (десь через брак часу, десь через невідповідність планів). То був дуже гарний досвід, і якщо він повернеться – значить, так правильно, а якщо ні – значить, буде щось інше.

– Які правила в своєму житті Ви порушили, а яких не порушите ніколи?

– Цікаве запитання. Кілька разів порушила піст. Не тому, що забула, а тому, що були якісь гульки і не втрималася перед спокусою весело провести час. Потім завжди жалкувала. Кілька разів (особливо  в особистих питаннях), я не послухалася інтуїцію, хоч пообіцяла собі протилежне. Також даремно. Постійно порушую правила пунктуальності (борюся з цим) і іноді не маю терпіння дослухати співрозмовника (з цим ще активніше борюся).

Що ніколи не порушую? Не пробачаю людей. Точніше образу саму не ношу в собі, але і людину відкидаю на дистанцію – як правило різко і без пояснень. Чому так? Бо не люблю двох речей: токсичних людей і зʼясовування стосунків. Тому довго мовчу, спостерігаю – права я чи ні, і коли чітко бачу, що так – «до побачення».  Такі мої висновки можуть бути без жодної сварки. В такий спосіб я захищаю себе і свою душу. І чесно, без лукавства, бажаю добра тим, від кого відмежувалася.

– А змогли би змінити своє життя в реальному світі на те життя, яке описуєте у своїй книзі? (у будь-якій,  і якщо так, то на яку?)

– Колись мені снився цікавий сон – що я на сцені зіграла долю однієї зі своїх героїнь. Прокинулася – записала. Вийшла канва повісті «Близниця».

– Розкажіть де Ви берете натхнення? 

– Мій світ, і цим поняттям я описую все моє. Мандри, голос і душа краєвидів, музика, розмова відповідна. Тоді як спалах такий десь у мозку і кажу собі «пиши». І сиджу, задоволена. А потім пишу  =).

 

Довідково про Іванну СТЕФʼЮК:

Іванна Стеф’юк (Олещук) (нар.3 серпня 1989, с. Кобаки, Косівського району Івано-Франківської області) — українська письменниця, літературознавиця, етнографиня, методистка. Членкиня Національної спілки письменників України (з 2013). Лауреатка літературно-мистецької премії імені Марка Черемшини та літературної премії імені Пауля Целана. Кандидатка філологічних наук (PhD), докторка філософії у галузі філології. Наразі умовно можна виокремити дві основні іпостасі: художні твори видаються під іменем «Іванна Стеф’юк», наукові та інші фахові публікації — під іменем «Іванна Олещук».


Кар’єра

Упродовж 2012—2016 років навчалася у аспірантурі Чернівецького національного університету при кафедрі української літератури, дисертаційне дослідження присвятила Маркові Черемшині. Кандидатка філологічних наук. Сфера наукових зацікавлень: сакральний аспект трактування тексту, топос гір у літературі, Марко Черемшина, українська традиційна культура, родинна обрядовість Буковини.

Авторка циклу лекцій на теми української традиційної культури у Громадському музеї трипільської культури (с. Реваківці Кіцманського району).

Займається нематеріальною культурною спадщиною Буковини, її дослідженням та популяризацією.

Наукова працівниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини.

Авторка-упорядниця (разом із Русланою та Петром Кірєєвими) книги «Марко Черемшина в документах і матеріалах» (2014).

Співавторка науково-дослідницької книги «Гуцульський ліжник: дискурс через віки». Автори книги — Іванна Олещук та Микола Шкрібляк.

Авторка монографії «Людина і світ у слові Марка Черемшини» (2019). Всього у доробку письменниці 6 книг, із них – три художні, три наукові.

Видала збірку новел «З гостем за руку», автор роману «На хітанці», повістей «Вітер над курултаєм» та «Близниця».

Співавтор книги-діалогу «І. Стеф’юк. Раптівка / А.Сенчило. Обратная сторона земли» (2018). Автор поетичної книги «Рибниця». Володар Гранту Президента України у галузі літератури (2017). Домінанта стилю Іванни Стеф’юк – активне використання гуцульських діалектизмів, зображення світу горян, осмислення сакрального і містичного у житті людини.

Фотомодель, учасниця зйомок Руслана Трача «Инчий світ», «Мандали», «Бакунтова колода», «Абетка для нечуючих», Іллі Перогана «Ретро-історія», Євгена Томинця «Обличчя літератури» та інших. Як фотомодель представлена у двох номерах канадського культурологічного журналу «Разом» (видається українцями Канади).

Розмовляла Анна ПАВЛУЩЕНКО (м.Київ)

 

Іванна Стеф'юк — українська письменниця, літературознавець, етнограф, методист

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *