У селі…

– Прокинулася зранку від дріботіння дощику у вікно майже над самим вухом.
– Дощик пройшов – защебетали птахи весняно.
– Пішла до сусідки – дізналася про всі останні новини на кутку. Не сумно.
– Розбудила своїх хлопців. У селі вони можуть спати до обіду.
– Мама приготувала сніданок. Її супчик пахне не те що на всю хату, а на всю вулицю. Я люблю, коли вона готує. Поснідали.
– Штурхнула кота. Почитала, що сьогодні Прощена неділя – вернулася і попросила в кота вибачення.
– Гребу город у батьковій сорочці, яку за життя він так любив носити, і маминій пуховій хустці. Треба мене бачити! Але як тепло від цих дорогих серцю речей.
– Сходила на кладовище. Трохи навела лад. Могил родичів на одну мене забагато. Але десь ще в дитинстві у голову внесено, що поки ти жива, маєш дбати і пам’ятати не тільки про тих, хто поруч, а й про тих, хто був до тебе.
– Півень наздогнав і дзьобнув у ногу. Якби я його наздогнала – був би ще один суп. Мама вчасно стала на захист півня.
– Збираємося у місто. Чоловіка, який неохочий до праці на землі, від землі не можу відірвати.
– Переодягнулася. Сиджу під двором на лавці і думаю про те щастя, що у дрібницях.
– ЩАСЛИВА!!!

Журналіст, письменник, громадський діяч.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *