Віршотерапевтична поезія Оксани Стогній-Рибась

Сьогодні вірші києво-харківської поетеси, віршотерапевта, психолога, кандидата філологічних наук Оксани Стогній-Рибась саме на часі. Адже Оксана не тільки звертається до естетично-художніх можливостей слова, але й лікує своєю віршотерапією. І це без перебільшення.

 – Оксано, слухаючи Ваші вірші, здається, що отримуєш якесь неймовірне оновлення, піднесення й радість. Як Вам вдається підібрати такі слова?

– Для мене трансформація стану людини є поетичним орієнтиром. Важливо, щоб вірш відображав динаміку, ліричний сюжет – шлях, по якому разом з автором або читцем може пройти слухач. Крім того, я завжди вкладаю у своє художнє виконання акценти й інтонації, які видаються найважливішими для означення суті.

– З арт-терапевтичною технікою зрозуміло… Для віршотерапії потрібна лірична поезія, чи, скажімо, громадянська? Чи однаково?

– Передусім лірична, зорієнтована інтровертно на почуття й думки людини. Пейзажна лірика може заспокоювати, навіюючи думки про циклічність часу, інтимна може викликати сплеск почуттів, філософська – налаштовувати на роздуми. Хоча є й така поезія громадянського звучання, яка може справляти терапевтичний ефект – у своєму пафосі волі до змін, скажімо. Загалом же, головне, щоб текст мав ритм, символічну образність і означену позицію ліричного героя. В такому випадку вірш зможе справити емоційний ефект на читача, а в цьому – зачин терапевтичного впливу.

– Віршотерапія Оксани Стогній-Рибась це…

– Віршотерапія для мене існує у двох форматах. По-перше, у професійному. За визначенням, це арт-терапевтична техніка, яка дає можливість за допомогою ритму, образної системи, роботи з асоціаціями та активною уявою творити тексти. Цей підхід я використовую як психолог у своєму проєкті «Словотерапія» на майстер-класах, семінарах, в індивідуальних консультаціях. По-друге, у творчості знаю, що мої вірші можуть справлять зцілюючий ефект. Неодноразово читачі моїх збірок «Слово» і «Пристань» розказували, як під час читання віршів вони відчували покращення самопочуття, як фізичного, так і психологічного.

– Гадаю, тут доречно згадати і про Ангела…

– Як прояву вищої сили, що підтримує людину? Так, у мене є вірш з такою назвою і з сильним терапевтичним ефектом. Крім того, згадався один біографічний епізод: кілька років тому я брала участь у театральних постановках для дітей на зимові свята, грала кілька ролей, одна з них була – Ангел, що супроводжував святого Миколая. Діти настільки перейнялися, що одна дівчинка підійшла після вистави, подарувала свою іграшку і сказала: «А я вірю, що ти справжній ангел».

– Як Вам вдається підібрати, зрештою, віднайти слова, щоб Ваш вірш став справжньою віршотерапією?

– Я не пишу спеціально віршів для того, щоб потім використовувати їх як терапевтичні тексти. Зазвичай пост-фактум з уже написаного обираю те, що відповідає канонам терапевтичної поезії. Текст може вважатися терапевтичним тоді, коли він глибоко торкає душу людини, коли містить значний символічний матеріал, яким, як ключем, можна розгадати таємниці душі, а також певним чином емоційно сколихнути людину: додати сил, наснаги, викликати певні почуття… Такими можна вважати вірші з міфологічними мотивами та образами. Наприклад, у моєму тексті «Музика сфер» є терапевтичні акценти про знаходження себе за умов внутрішньої розгубленості (за мотивом давньогрецього міфу про лабіринт Мінотавра):

Лабіринт не лякає, бо нитка міцна.
Це життєва мелодія – нотна струна.
Аріадна веде у незнані світи
І назовні виводить – у далеч плисти…

Або ж у вірші «Дівчинко» звучить слово підтримки від старшої жінки до юної, що легалізує душевний порив увись:

Рід жіночий любов’ю мічений. Крик пташиний – то поклик сонячний.
За борщами, пранням, рахунками суть стирається, наче ластиком:
Все, що бажане, та забулося, що поглинуте батьком-Кроносом.
Нагадаю тобі, дівчино, ти – крилата любов’ю ластівка!..

– А що Вас надихає творити?

– Мене надихає хороша погода, і не важливо, чи весна надворі, чи зима. Якщо світить сонце, якщо на вулиці свіжо і гарно, це додає сил і настрою. Хоча саме для творчості, для емоційних поривів і роздумів більше підходять ніч і дорога.

– Коли Вам буває складно, чиї рядки віршів читаєте. Чи, може, свої?

– Інколи справді перечитую свої, інколи звертаюся до текстів класиків світової та української літератури. Наприклад, до віршів Ліни Костенко із циклу про митців «Силуети» («Ван Гог»,  «Хлопчичок прийшов із Шарлевілю», «Чекаю дня, коли собі скажу…» та ін.), які позначені глибоким символізмом (наприклад, протиставлення неба і стелі), тонким психологізмом, що втілений засобами образного мовлення (градаціями, паралелізмами, метафорами). Всі вірші циклу присвячені митцям, мене вони підтримують і нагадують про свободу-як-відповідальність.

– Ви згадали проект «Словотерапія». Кілька слів про нього…

–  З 2011 року я проводжу семінари з віршотерапії, з часом розробок ставало дедалі більше. Люди, що не мали стосунку до літератури, писали свої перші терапевтичні поезії. 2014 року цей рух оформився в проєкт «Словотерапія», який нині проводить семінари у Києві та Харкові з різних наративних (писемних) практик: віршотерапії, казкотерапії, щоденникової терапії, бібліотерапії та інших. Я зібрала найкращі та найдієвіші писемні практики та підсилюю їх можливостями глибинної психології, адже представляю цю школу як член Асоціації глибинної психології «Теурунг». Засновник аналітичної психології Карл Густав Юнг у своїй праці «Психологія і поезія», зокрема, писав про вплив несвідомої архетипічної сфери психіки на мистецтво: частину тексту людина пише свідомо, а частина приходить із глибин колективної пам’яті (архетипу). Теоретичними дослідженням душевних і творчих глибин та терапевтичними практиками письма і займається проект «Словотерапія».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *