Як написати про Руслану Лоцман у форматі газетної публікації, тобто коротко і лаконічно, я замислилася ще до зустрічі з нею. Адже Руслана — це людина-реактор: вона збирає фольклор, пише вірші та музику до своїх текстів, зі свoєю ГО «Народна філармонія» провела понад 500 благодійних концертів на передовій. Руслана організовує фестивалі української пісні та просвітницькі заходи. А віднедавна взялася за новий проект — Музей української пісні. При цьому заслужена артистка України і мати двох малолітніх дівчаток встигла захистити кандидатську дисертацію і тепер ще й викладає вокал у одному з вишів. Зупинімося на різдвяній темі.

«Програмую себе на сольний концерт»

— Кожного разу, коли закінчується рік, я починаю думати, як зустріти новий. Починаю згадувати: в поїзді я вже святкувала. Було це досить спонтанно, ми збиралися на Львівщину в Стрий, але квитків на інші дати, окрім 31 грудня, не було. Ми з чоловіком не довго думали й придбали, що було. Вийшло досить цікаво — вдома старий рік провели, а в потязі зустріли новий. Загалом моє життя — це суцільна подорож, тож і не дивно, що тоді так сталося.

Але найзаповітнішу мрію здійснила торік. Новий рік ми з чолові ком і маленькими донечками зустріли в мене на батьківщині, на Черкащині, в Холодному Яру. А саме біля знаменитого дуба Залізняка. Ми поселилися в справжній українській хаті, серед неймовірної природи і такої самої неймовірної атмосфери, якою я підзарядилася на досить тривалий час. А ще пригадується 2014 рік. Тоді саме святкували 200-ліття Тараса Шевченка, і ми з нашою великою родиною — з батьками, сестрами, вирушили на авто в ті місця, де народився Тарас. Пам’ятаю, приїздимо у Моринці. А там, де наша родина, там і пісня, і ми заспівали «Зоре моя вечірняя». Враз почали збиратися люди, і вже за мить співали всі. Потім було Шевченкове, після вирушили в Звенигородку і на площі влаштували цілий концерт. Усі почали підспівувати. Було дуже багато діток, і ми обдаровували їх мандаринками. Це такий позитив! Неймовірна атмосфера була і в Трускавці, де теж якось зустрічали новий рік.

Взагалі люблю місця, які для мене значущі та важливі, з позитивною енергетикою. Це мене надихає. З кожної такої поїздки я завжди привожу якісь ідеї. А загалом, може, тому, що я з багатодітної родини, на свята, особливо Новорічні, хоч на кілька днів любимо збиратися у батьків. До того ж хочеться з усіма зустрітися, всіх побачити, ну і, звісно ж, заколядувати.

Столичні ж Новорічні свята Руслана розпочала з масштабного концерту «Коляда іде». У Будинку звукозапису вона заспівала ціле відділення. Це були переважно колядки-щедрівки. Їхню обробку здійснив композитор Богдан Кривопуст. Спочатку все здалося простим — усі пісні знайомі, каже Руслана. Але вже на першій репетиції зрозуміла, що це зовсім не ті «Коляда» чи «Нова радість стала», які звикла чути і виконувати. Там було абсолютне інше аранжування. «Автор тут такого накрутив у гарному сенсі цього слова, що, по суті, це була прем’єра».

— Загалом мені дуже хочеться попрацювати над вокалом. Звісно, що проект «Народна філармонія» ми не згортаємо, так само їздитимемо в народ і співатимемо, але все ж у новому році я програмую себе на сольний концерт. Я дуже хочу його зробити. Адже багато пісень пишу сама, і їм треба давати життя.

Писала дорогою від роти до роти

Ну оскільки вже зайшла мова про «Народну філармонію», то, мабуть, варто розповісти, що її створили з початком війни і за цей час учасники громадської організації провели понад 500 благодійних концертів у військових частинах, госпіталях, у зоні бойових дій, а Руслану інакше як Комбат Маруся вже й не називають.

Як розповіла сама Руслана, таке прізвисько з’явилося в процесі. Щойно почалася війна, вона з колегами організувала так званий мистецький батальйон і почала їздити до хлопців.

— У мене така манера — співати разом з аудиторією. Але ж на фронті аудиторія особлива. Хлопці на війні, вони весь час бачать смерть, вони зосереджені й скуті. Мені треба їх якось розбурхати, підбадьорити і викликати на сцену. Тож починала з «Маруся, раз, два, три», бо цю пісню всі знали і її легко підхоплювали. А потім, виконуючи інші твори, я закликала: ну що, «Марусин батальйон», співаймо! Тоді наші з «Народної філармонії» уже почали підколювати, називаючи «комбат Маруся». Ну а я на це відповіла новою однойменною піснею.

До речі, написала її з реальних героїв. І Назар зі Львова, й Іванко із Карпат, і з Харкова Степан, як і решта імен із пісні, — це наші воїни. Всіх я бачила, з усіма зустрічалася. Фактично пісня придумувалась по ходу, в дорозі від роти до роти, і весь час поповнювалась іменами. Одне слово, «То поїду завтра на Донбас, там мене очікує Тарас».

До речі, саме на «гастролях у полі» Руслана зустріла свого чоловіка. Дмитро фільмував там воєнну хроніку, так і познайомились. Було це на Стрітення. Ось така красномовна символічна зустріч вийшла.

Руслана також розповіла, що спочатку на фронті співала патріотичні й ліричні пісні, але останні дуже зачіпали хлопців за душу, і їй почали підказувати: потрібно шукати щось інше, не таке щемливе. Стала звертати увагу на козацькі, повстанські пісні, котрі вели в бій ще тоді і працюють дуже добре тепер. Вони вселяють надію, і це гарно сприймається, розповідає Руслана. А от найвдалішим власним твором вважає композицію «Пісня нас усіх єднає». Вона навіть розійшлася на цитати.

Зібрати якомога більше музичної спадщини

Загалом українська земля дуже багата на таланти і музичну спадщину. Тож Руслана Лоцман вирі шила розпочати ще один проект.

— Власне, ідея створення Музею української пісні зародилася в директора Українського дому Юрія Стельмащука, а ми вже з Валентиною Ковальською та всією «Народною філармонією» її підхопили і почали реалізовувати в стінах УкрДому. Тому дуже сподіваємось на співпрацю у плані виділення приміщення, — каже співачка. — Бо матеріалу насправді накопичили дуже багато, а от розмістити його на постійній основі поки що не вдається. У планах — зібрати якомога більше музичної спадщини України під одним дахом. Це і платівки, і власні речі композиторів чи співаків, і публікації про них, та найголовніше, чим займаються тут нині, це — відеосюжети з тих місць, де народилися та жили українські співаки чи музиканти. «А ще їздимо по регіонах, де o автентичні творчі колективи, де вивчають та записують українську народну творчість. Моя мрія, щоб це був музей-театр, тобто він має бути інтерактивний. Адже наша манера співу унікальна і її обов’язково треба залишити нащадкам.

«Ми виграли грант Українського фонду культури, і завдяки цьому вже відзнято 12 відеороликів із різних куточків нашої співочої України. Тож сподіваємось, що й ця  крига скресне, а наша пісня зазвучить ще голосніше. А поки що всіх зі святами!»

Марина КРИВДА

Головне фото: Похідний твір від зображення Photo_OLytvynenka.jpg, © Alexorgua, cc-by-sa 4.0 international, інші фото з сайту http://ruslanalotsman.com.ua/