Про це говорить киянка Юлія Фурса, чаклуючи над зачіскою чергової клієнтки. Перукар-стиліст – це її неосновна робота, це те, чому вона навчилася, аби мати стабільний постійний заробіток і не зрадити справі, якій віддала немало років – викладацькій роботі в одному зі столичних ліцеїв. Юля викладач вищої категорії. Предмет, якому навчає юних, – бухгалтерський облік та технологія підприємств.

Професіонал  – до якої стоять черги в салоні краси і педагог, яка вміє знаходити мову з “найважчими” вихованцями. Адже в ліцей приходять діти з різними долями, різними характерами, різним світосприйняттям…

Думаєте це все? Та де там. Окрім цього молода і дуже красива жінка знаходить десь час на заняття спортом, танцями і живописом.

«Не треба питати, як встигаю. Воно все якось само по собі відбувається, коли до душі».

Ще з малих років дівчина розуміла, що творчість –  натхнення життя. Захоплювалась малюванням,  флористикою. Коли навчилася їздити на велосипеді, поїхала в рідному селі на луг, зупинилась, лягла в траву і зрозуміла, що хоче це малювати. Досі так: малювати їй потрібно завжди… На волоссі, стінах, полотні, шкірі, прикрасах, взутті…

З Юлею цікаво говорити, недарма колись мріяла вона стати філософом. Але пазли не склалися, та й раціональне відіграло свою справу. Отримавши вищу економічну освіту, працювала за фахом. Одного разу їй запропонували стати викладачем економічних наук і вона, погодившись, душею прикипіла до своїх вихованців.

«Вчу ліцеїстів з розумом прислухатися до внутрішніх бажань. Щоб за різномаїттям думок, не втратити головного. І сама так роблю. Емоції – в хореографію, спортзал, на полотно, а до життя у мене особливий – виважений, розсудливий підхід».

У роботі для неї важливим є все. Знає, що отримуєш тоді щось, коли віддаєш. Не боїться захищати і захищатися, коли є потреба. Захищатися, в пепршу чергу, від системи, де все по колу. Ніби й говорять про зміни, хоча б в тій же освіті, але мало змінюється щось. Бо спочатку треба змінюватися вчителям, викладачам, щоб потім стати прикладом для учнів, але більшість не хоче цього: одним так вигідно, інші вже через вік не здужають впустити в себе сучасне реформування і протидіють йому, а хтось часто відмовчується, завжди в стороні від проблем, аби не сказати зайвого, не лишитися без роботи.

«Діти ж відчувають це. Діти не сприймають нещирості, фальші. Вони сьогодні інші, бо народжені йти в ногу з часом, і ми, їх наставники, маємо не відставати ні на крок, а ще краще – випереджати, щоб мати авторитет».

Коли заходиш на сторінки Юлі в соцмережах- бачиш її усміхнену і щасливу з перукарськими ножицями в руках зранку на початку роботи і потім безліч фото із зачісками в кінці робочого дня. Ніколи не видає втоми, хоча відпрацювати день на ногах, то теж не легко. Але це також її власний вибір, тому деталі не обговорюються.

«Знаєте, щоб бачити задоволених людей, відчувати вдячність, насолоджуватися спілкуванням і новими знайомствами, я би ладна стояти не лише день, а  й ніч. Але боюся організм мій дасть збій від таких перевантажень (усміхається). Але це направду мені в кайф».

Інколи на попередніх роботах чула Юля від колег, що вони стомилися від відвідувачів, що ті викачують з них енергію. Але з часом зрозуміла, то все не від людей у них, а від нелюбові до людей. Бо як можна робити красивими тих, кого не любиш? Сьогодні, більшість Юліних клієнтів перейшли в ранг друзів. А вона не сидить склавши руки, відвідує курси, пізнає тонкощі сучасного колорування, стилістики зачісок, тощо, аби заохотити всі смаки тих, хто сідаючи в перукарське крісло, настільки довіряє майстру, що навіть не завжди й питає, що буде робити вона цього разу з їх волоссям.

Скептики подумають – і що ж це за Юля, що все в неї отак класно? Можливо, і не все. Але, здебільшого –так. Бо, свого часу, пізнавши моменти розчарувань, непорозумінь у особистому, сімейному житті, вона поставила за мету – наповнювати свої дні всим і всіма, що допомагає рости, розвиватися, довіряти і радіти. Нині їй це вдається.

«Біля мене має бути людина з тонким відчуттям того, що світ стосунків не може зосереджуватися на комусь одному. У ньому має бути добре однаково двом, якщо вони вже вирішили заселитися на цій планеті».

А ще любить дарувати іншим прикраси, картини створені власноруч. Ці дарунки заряджені на позитив і любов. У житті не всім цього тепер вистачає. Війна, економічні проблеми в країні даються взнаки. Багато молодих людей в пошуках кращої долі емігрують за кордон.

«У мене навіть думки такої не виникало. Я не те що такий великий патріот, я просто настільки люблю свій Київ, своїх рідних, свою роботу, що не уявляю себе без них. Та й на власному досвіді переконалася, що коли маєш бажання, знайдеш безліч варіантів, нормально заробити тут, у себе вдома».

Часто Юлія розмірковує над сенсом життя. Воно непередбачуване. Але варто хоч  на хвилинку  уявити, що світ – це одна велика родина, в якій панує добробут і злагода, існують певні правила відносин, підтримуються традиції, зберігається «інститут» сім’ї, то відразу стає видніше, що це і є та важлива система зародження взаємовідповідності, злагоди і взаєморозуміння.

«Мені хотілося б, щоб в цей нелегкий для країни час, всупереч усьому, кожен замислився і хоча б намагався робити більше і більше гарних вчинків, щоб люди більше посміхалися, щоб все, що відбувається мало сенс. Переслідуючи благородні, щирі, світлі, чуттєві, правильні і добрі цілі ми і наповнюємо життя цим сенсом …».