Сьогодні 16 липня – день, коли вступає в дію Закон про мову. Вітаю, вас, українці.
Для мене це свято з присмаком гіркоти. Три роки тому я увійшла в координаційну раду при мінкульті із застосування мови у всіх сферах – і стала на кожному засіданні вимагати, щоб ми сіли за написання закону про мову. Чомусь для депутатів це виглядало фантастично-нереально. Всі в один голос казали – не можна чіпати мовне питання. Всі депутати. І львівські теж. Всі казали:
– Не на часі! Он може хтось подасть в Конституційний суд і скасує Закон кКівалова-Колесніченка, тоді поговоримо.
– Ні, – відповідала я. – Не треба чекати скасування. Скасують – добре, але не відомо коли це буде і чи буде взагалі. Ми ж не скасовуємо всі закони. Ми просто пишемо нові, а старі втрачають чинність. ПИШЕМО ВЖЕ.
Сіли таки за закон. Підключилися депутати. І отут сталася найбільша несподіванка. Я й досі не можу знайти на неї відповідь.
Львівські депутати стали пхати в мовний законопроект неконституційні норми. Я почала протестувати проти цих норм, львівські депутати почали воювати поти мене. Я в шоці й досі. ЯК? Як еталон патріотизму, як «львівський депутат» як явище в політикумі, на яке рівняється весь парламент, може пхати неукраїнські норми і казати: «Так треба»!
Як можна було написати у НАШОМУ законі пункт «Статус української мови, як єдиної державної, не може звужувати мовні права і потреби національних меншин». З цього пункту починався мовний закон. Цей пункт був у першій статті. Цей пункт перекреслював увесь закон. І аби ж то він там був помилково, з ким не буває. Львів’яни вчепилися в нього зубами і сказали: «Цей пункт буде».
Спочатку з цим пунктом був написаний законопроект 5670, а потім через критику 5670 переписали на законопроект 5670-д. Попри крики активістів, львів’яни –депутати уперто перетягли страшний пункт з першого законопроекту в другий законопроект.
Скасування цього пункту вимагали НЕ львів’яни. Вони його відстоювали. Скасування вимагали науковці, активісти і я. Що я зробила. Я пішла до суддів конституційного суду у відставці Шишкіна, Мусіяки, Головатого. Показала їм текст законопроекту з тим страшним пунктом і запитала їхньої думки. Думка була вкрай негативна. Я записала слова конституціалістів на відео і ходила з цим відео до голів комітетів, до керівників фракцій, на різні засідання ВРУ. На це я потратила рік. РІК! На одне речення. Науковці паралельно писали статті. Активісти бомбили дописами. У другому читанні цей пункт було скасовано.
І такий шкідливий пункт був не один.
Їх вилучали з законопроекту з боями. І бій був не з опоблоком. Опоблоку була жменя, вони нічого не вирішували. НІ-ЧО-ГО! Опоблок підключився набагато пізніше уже в другому читанні, коли було остаточне голосування. Протягом двох років мені, нам, прийшлося воювати з львів’янами. Львів’яни-депутати кричали: «Подивіться на цю Верховну Раду! З нею не проголосуєш за те, що вимагає Ніцой». Це була брехня. ВРУ проголосувала. І могла проголосувати все. Але ВРУ дивилася на львівських депутатів – еталон патріотизму, які один голос кричали: «Оті неукраїнські норми – то норма». Частина з них так і лишилася в Законі. Їх лишили львів’яни-депутати.
Ви скажете, сьогодні свято, нащо ворушити минуле.
Я б і не ворушила. Але сьогодні вибори до ВРУ. Ніцой приїздить у Львів взяти участь у виборах. Усі львівські депутати Юринець, Подоляк, Княжицький, які знову балотуються, в один голос сказали: «Це провокація проти нас». Що злякало цих депутатів? Правда. Знають коти чиє сало з’їли.
Сьогодні у центрі Львова стоїть сцена, буде концерт і буде свято.
Чи розкажуть львівські депутати львів’янам, як відстояли в НАШОМУ законі «навчання мовами меншин», замість «вивчення мов меншин». Саме львівські депутати Парубій, Подоляк, Гриневич (міністр), Гопко переконали ВРУ проголосувати за «навчання мовами меншин».
Юринець і Сироїд мовчки тиснули кнопки.
Навчання мовами меншин і вивченя мов меншин – дві різні державні політики. Навчання мовами меншин – це підручники, уроки, вчителі, лінійки, позашкілля, предмети, дисципліни – все мовою меншини за державний кошт. І це все протягом важливих років навчання дитини, коли формується громадянин. Кого ми маємо на виході зі школи з навчанням мовою меншин? Маємо представника меншини, носія цінностей іншого народу. Не України. Маємо не українця. А повинні були мати на виході зі школи громадянина України. Якщо він представник меншини – то громадянина України зі знаннями мови, традицій свого етносу. Для цього все навчання повинно бути українською мовою, а традиції, мова меншин повинні вивчатися. Так сказав Конституційний Суд України.
Чи розкажуть львівські депутати своїм виборцям, що пішли проти рішення Конституційного суду, проти україноцентричного, державотворчого рішення.
Чи розкажуть львівські депутати своїм виборцям, що пропустили ЗНО українською мовою, але аж через 11 років. А до того екзамени можна здавати неукраїнською і українську можна не вчити.
Чи розкажуть львівські депутати, що наполягли на науці неукраїнською мовою. Тепер за законом українська наука може бути або українською, або мовами ЄС. Та не можна «АБО»! Українська наука повинна бути українською мовою, перекладена мовами ЄС, англійською. Перекладена! Залишилися глухі до цієї вимоги.
Чи розкажуть львівські депутати, як воювали з Ніцой за поліцію, яка може з особами, які не розуміють української, говорити іншою мовою. Я, Ніцой, питала, ці особи, які не розуміють української – це хто? Це іноземці. То давайте так і напишемо в законі, що це іноземці. Львівські депутати висміювали мене. Як ми дізнаємося, що то іноземці? Так і лишили в законі «особи». Тепер цими особами буде половина країни, яка не розуміє «етава вашева укрАінскава».
Багато у мене питань до львівських депутатів, які знову балотуються до ВРУ і розповідають на зустрічах з виборцями, які вони патріоти, як мужньо захистили мовний закон! Захистили від КОГО? Від самих себе? Післямайданівська ВРУ – була теплицею! Що ж ви тепер робитимете у ВРУ, коли туди заходить чорті що, і відсотки цього чорті й що величезні. Знову розповідатимете, що з цією ВРУ ви зробити нічого не могли? А те, що зробили – це подвиг?
За мої вимоги поприбирати з закону про мову лазівки для руского міра львівська депутатка Подоляк назвала мене на телебаченні на всю країну фріком.
Ніцой у Львові на виборах – це для них подразник. Звідси плітки однієї кандидатки, що я технічний кандидат. Звідси блокування моїх ефірів на «Говорить великий Львів» цією ж кандидаткою. Звідси брехливі дописи, що я захищала регіональні мови – більшої маячні не чула – ще однієї кандидатки. Звідси нападки друзів цих кандидатів, які сваряться зі мною, пишуть облудні коментарі і дописи, рубають мою перемогу. Але я вистою. Мені не звикати.
А сьогодні свято. Закон про мову вступає в силу. Наш український закон. Ковток свіжої води для українців. Символічно, що свято співпало ще з одним – Річницею державного суверенітету.
Вітаю Вас, дорогі.
