Великі, яскраві, чуттєві стіни. Муралізм – у цьому слові і почуття, і загадка, і мрія. В цьому слові – вічність та сьогодення. Мурали не просто прикрашають стіни, вони наповнюють ландшафт міста гнучкою, динамічною красою. Вони тільки здаються новими. Мурали – це нащадки старовинних єгипетських, ацтекських, шумерських барельєфів та горельєфів.
На деяких із них можна помітити зразки постсоцреалізму, інші дарують бурхливі психоделічні кольори, є й спокійні історичні панно.
Такі прикраси необхідні місту, та найбільше зацкавлення викликають їхні автори – як їм вдається так швидко вдосконалити міський пейзаж, наповнити його радістю, грайливістю, героїзмом та тугою народу.
Малюнки на стінах змушують на мить поринути в вічність – у кольорову тишу.
Найкрасивіші вони взимку, коли білі сутінки оплітають будинки, автомобілі, коли перед очима крижані білі мушки, а небо розгорнуте, як тропічна мушля.
Тоді приємно кавувати, читати науково-фантастичні романи, грати в радіовікторини, не підіймаючи слухавку.
Запальний голос діджея підіймає настрій краще за найпримхливішу каву, але й без неї важко. Потрібна розрада такої холодної та складної зими. Потрібна тепла тиша.
Спогади про друзів та знайомих, мрії та плани на майбутнє, дивні пригоди та щирі оповіді про них… Все це відбувається на тлі муралів – цих мовчазних міських співрозмовників.
Авторка муралу: художниця Катерина Рудакова.
Фото: ua.kiev-foto.info
