У кожного голосу є своя історія. В одному живе сила, в іншому – ніжність, а в деяких відчувається щось більше, ніж вокальна майстерність, – любов до рідної землі, пам’ять про дитинство, родинні традиції та українську пісню, яка супроводжує людину все життя.
Саме так сприймається творчість Олександра Ткаченка – українського співака, баритона, уродженця Узина на Київщині. Він виріс серед людей, для яких спів був природною частиною життя, закінчив середню школу в рідному місті й зберіг особливий зв’язок із малою батьківщиною. Сьогодні, у день його ювілею, говоримо про витоки таланту, родинні спогади, творчу співпрацю, відповідальність виконавця перед слухачем і майбутнє української естради.
– Олександре, ви народилися в Узині, закінчили там середню школу. Як атмосфера рідного краю та люди, які вас оточували, вплинули на ваше становлення як особистості й музиканта?
– Навколо завжди були доброзичливі й талановиті люди, красива природа і, звичайно, спів, який супроводжував мене з колиски. Українська мова, пісні формували мене і залишилися зі мною на все життя. Недарма пісня «Я України син» відразу лягла мені на душу і звучить так могутньо, бо співаю її насправді самою душею.
– Яким дитячим спогадом ви дорожите найбільше? Коли вперше відчули, що спів стане невіддільною частиною вашого життя?
– Співати став, мабуть, раніше, ніж говорити. Пам’ятаю родинні свята, коли збиралися різні люди: рідні, знайомі, сусіди. Усі співали, а я завжди приєднувався до них, бо відчував себе частиною великої співочої сім’ї.
– У вашому голосі відчуваються і природна сила, і особлива виразність. Від кого в родині ви успадкували свій вокальний дар?
– У родині співали гарно всі, але професійним співаком став тільки я. Мабуть, у моєму голосі зібралося найкраще з мого роду.
– Природа щедро обдарувала вас голосом. А скільки праці стоїть за його звучанням? Чи можна сказати, що навіть природний талант потребує постійного вдосконалення?
– Мій голос здебільшого природний, і я вдячний Богові за такий щедрий дар. Хоча, звичайно, огранка потрібна кожному коштовному каменю, тому репетиції, шліфування голосу необхідні завжди. Кожна пісня потребує окремого підходу, над кожною треба працювати. Я кажу, що пісню треба надягти на себе, як одяг, щоб вона стала справді твоєю.
– Це дуже влучне порівняння. Адже пісня має не просто прозвучати у виконанні артиста, а й стати частиною його внутрішнього світу. А що для вас є головним критерієм під час вибору репертуару?
– Головним критерієм, безумовно, є висока якість тексту і музики. Високо ціную майстерність людей, які працюють зі мною, адже вони справжні професіонали.
– У творчому доробку виконавця важливу роль відіграють автори, з якими він знаходить спільну мову. Як народжуються ваші тандеми з поетами та композиторами? Чи трапляється, що пісня відразу стає близькою, чи іноді до неї потрібно довго шукати ключ?
– Творчий тандем складно пояснити кількома словами. Тут відіграють свою роль спілкування, участь у різних концертах і фестивалях, знайомства з різними людьми. Щось виходить відразу, з чимось треба працювати довго для гарного результату. Але головне, звичайно, – народження нової красивої пісні.
– У ваших відео слухачі можуть відчути емоційну відкритість і щирість виконання. Чи маєте власний секрет такого зв’язку з аудиторією?
– Будь щирим зі слухачем, розкрий у пісні серце – і завжди отримаєш відгук. Інакше ніяк.
– Ви багато років залишаєтеся вірним українській пісні. Як оцінюєте нинішній стан української естради? Чого, на вашу думку, їй сьогодні найбільше бракує?
– На жаль, багато чого. Для талановитої молоді бракує можливостей безкоштовно брати участь у великих концертах. Не вистачає справді талановитих і хоча б грамотних текстів, глибини тематики, професійної музики. Бракує підтримки владних структур, які не надто переймаються ситуацією в сучасній естраді. Не вистачає фестивалів і конкурсів, де могли б узяти участь справді талановиті люди.
– Сучасні виконавці активно використовують електронні аранжування, експериментують зі звучанням і шукають нові форми. Як молодим артистам поєднувати сучасні тенденції з традиціями української пісні, не втрачаючи її самобутності?
– Для молоді, як на мене, потрібне знання української класики, яка, безумовно, навчить відчувати мелодику справжньої української пісні. Тоді ніякі електронні тренди не спотворять сприйняття і допоможуть зберегти цей важливий баланс.
– На завершення хочу запитати про головне. Що ви прагнете донести до слухачів своєю творчістю? І чи часто виступаєте перед земляками в Узині?
– Головне – любити і відчувати українську пісню, яку справедливо називають душею народу. Для земляків я виступаю часто на різного роду заходах, це обов’язково, і, звичайно, так буде завжди.
– Олександре, щиро вітаємо вас із ювілеєм! Нехай ваш голос і надалі звучить на радість слухачам, нехай народжуються нові пісні, знаходяться талановиті однодумці, а любов до української музики об’єднує людей різних поколінь. Здоров’я вам, натхнення, вдячної аудиторії та нових творчих звершень!
