Українська письменниця, драматургиня, сценаристка Лана Ра (Світлана Конощук) і не очікувала, що вигаданий нею творчий марафон для дітей #ДОБРОВІРУС ТА ЙОГО ДРУЗІ! – перетвориться у масштабну хвилю позитиву. Виявилося, що добрі віруси вигадувати весело і це допомогло батькам трошки відволіктися. Бо цей творчий процес захопив сім’ї.
– Лано, трішки з назви #Добровірус ідея зрозуміла. У чому полягало завдання?
– Багато хто перебував у стані стресу. Це не просто відпустка і звичайний карантин, що проходить кожен рік, а це велике психологічне навантаження. А діти завжди хочуть бути дітьми і весь світ – то їх світ і зупиняти його вони не хочуть. Кажуть, проходять суперечки у дітей та батьків, коли іде процес вигадування суперможливостей для добровіруса. Мене тішить, бо я так і планувала, що це буде допомога батькам, які були розгублені.
Завдання полягало в тому, щоб вигадати добрий вірус, намалювати його, визначити його добрі суперможливості. Далі малюнок з інформацією викласти в будь-якій соціальній мережі (Facebook, Instagram), прописати хештег #добровірус, та позначити мене у дописі.
І є дуже важлива умова: персонаж не може містити ані мілі-мікро-молекулярної-краплинки негативних якостей – тільки добро і тільки позитив.
– Цікаво: скільки отримали добровірусів і звідки?
– Не повірите, кількість добровірусів перевалила за тисячу. Це близько 1000 дітей – деякі малюють по декілька завдань. Добровіруси надходять з різних куточків України. Долучаються школи, садочки, інтернати. Є навіть добровіруси і з Німеччини, Кіпру, Великої Британії. Роботи цікавенні. Планувала й нагороду…
– Ще стає цікавіше, яку ж отримають діти нагороду…
– Як нагороду я планувала, що наберу одну групу 7–10 дітей і проведу з ними серію онлайн-занять з написання історії (казки чи сценарію). Групу я набрала, але в ній 14 дітей і у мене залишилися претенденти на другу групу. І це ще не все. Отримавши таку кількість талановитих вигадок, я просто змушена була вигадати нагороду для всіх бажаючих. В такий спосіб утворилася «Енциклопедія добровірусів». Це такий майданчик, де я коментую роботи, даю поради, ставлю задачі індивідуально кожній роботі. По завершені карантину планую всі роботи зверстати в файл і створити електронний збірник – «Енциклопедію добровірусів». Як і в онлайн-заняттях, головна умова це бажання працювати над своєю історією чи героєм.
Звісно, на початку карантину, я собі планувала дещо інше, писати свої історії, малювати, але добровіруси мене захопили. Точніше та енергетика, яку випромінюють діти та батьки, вони змушують кожен день, вишуковувати нові роботи, формувати їх у пости, коментувати і вести онлайн-зустрічі з дітьми.
– Тобто, з добровірусами існують паралельно з онлайн-читаннями?
– Так. Онлайн-читання моїх книжок проводить мій син, актор театру та кіно Євгеній Конощук. Саме він планує історії, облаштовує знімальний майданчик. Це для нас не звична справа. Як завжди весна та осінь час багатий на книжкові фестивалі, зустрічі з дітьми, в яких ми намагаємося активно брати участь. І якщо ми не можемо приїхати до дітей – вирішили виходити до дитячої аудиторії в такий спосіб. Тому у нас дома творчий майданчик: локації для читання, для сценарних уроків, для вилову добровірусів.
Щоправда, є і прикрі моменти…
– Невже, все-таки проникли і «погані» віруси?…
– З’являються ті, хто привласнює ідею, видаючи за свою. Починаючи від методистів шкіл-садочків і закінчуючи громадськими організаціями. Іноді ідуть на контакт, коли їм роблю зауваження, а деякі просто роблять свої публікації закритими, або взагалі видаляють. Не розумію. Адже я роблю це безкоштовно і їх діти, можуть як і всі безкоштовно брати участь. Але, я себе заспокоюю, що хай там як – всі хто малюють добровірусів знаходяться на хвилі позитиву і це головне, те з чого все і почалося.
– Лано, Ви згадали про Енциклопедію добровірусів. Розкажіть, будь ласка, про це…
– Дуже цікаво проходить робота над Енциклопедією. Я крок за кроком задаю питання і діти дописують інформацію про героя. Ці питання змушують їх фантазувати. Є діти, які одразу підхоплюють хвилі фантазії і видають об’ємну та цікаву відповідь. Іноді відповідають двома-трьома словами. Інколи пишуть батьки – це якраз спрацьовує «щоб не соромитися». Бо пригадую той період, коли у нас в школі були творчі вечори я розказала свій вірш і не назвала авторство, бо соромилася. Коли були художні виставки, я нікому з подруг не говорила. А ще пам’ятаю, неподалік кінотеатру Лейпциг була вставка під склом кращих дитячих робіт району. Що я тільки не вигадувала, щоб з подругами обійти ці скляні квадрати, бо малого того, що роботи підписані, ще й там був мій автопортрет. І мені здавалося, що кожне Борщагівське цуценя впізнає художницю. І це не зважаючи на те, що роботи кращих з кращих.
Щоправда, наразі інші часи… Принагідно, згадаю дівчинку із зустрічі в бібліотеці мистецтв Солом’янського району. Так вона на зустріч із письменницею принесла свою книжку. Зроблену власноруч. Від руки написану і з самостійно проілюстровану. Виявилося, що у неї таких книжок багато. Дівчинка рішуча і вміє свою творчість презентувати та захищати. І це правильно, бо дуже талановита і цікава. І вона помітна.
– Схоже, що Ви також вишукує таланти…
Тому, кожну роботу я вишуковую в соцмережах, і публікую. Бо кожна робота зроблена з доброю думкою і всі малюнки усміхнені та позитивні. І не просто вишукую, а й залишаю для дитини коментар, бо дітям це важливо, що їхню творчість помітили і приділили увагу.
Я взагалі дуже обережно та з повагою ставлюся до дитячих робіт. Я розумію, що кожен виявляє старанність, але не кожен володіє тою манерою виконання, яка буде доступною для сприйняття дорослими. Знаю, що є батьки, які кажуть: «я цю маячню викладати у себе на сторінці не буду. От якщо намалюєш як (Дарина, Олена, Андрійко…) тоді мені не буде соромно». І це не правильно, бо якщо дитина не володіє вміннями, це не означає, що вона не має право на прояви своєї творчості. Тому мені зазвичай дуже важко обирати кращих. Бо кращі всі, хто творчо мислить.
Звісно, важко це робити на віддаленні. Бо коли спілкуєшся з дитиною, намагаєшся розкрити ту скриньку фантазії, де ховається Всесвіт і дати можливість тому Всесвітові вийти. А коли через батьків… Батьки це той інструмент, який не завжди робить все правильно. Адже питання можна задати по-різному. Але, все ж таки бачу, що багато відповідей цікавих і дитячих. Тому вправа на фантазійне мислення спрацьовує.
А от щодо онлайн-уроків. Тут вже інше. Я дітей бачу в програмі ZOOM і ми спілкуємося. Група вийшла дуже цікава, дітьми керує творче захоплення. Фантазери. У нас стільки інформації, що мені довелося дітей розділити на дві підгрупи, бо кожній фантазії хочеться більше приділити уваги.
– Лано, і, насамкінець, отримуєте відгуки?
– Я вигадала собі добровірусну школу і мені це подобається. Хоча своє не встигаю робити. Але, отримуючи відгуки батьків: «Дякую, у мене зранку сіпалося око від цього карантину, а вечір, він пройшов у дитячих фантазуваннях». Я розумію, що це потрібно навіть дорослим. Деякі кажуть, що це психологічна терапія для всієї сім’ї, бо слово вірус стає добрим і не страшним.
Мене тішать відгуки батьків, подяки, діти ідуть далі, вони знімають веселі відео. Деякі вчителі з робіт дітей самі формують відео з музикою. Марафон став великою хвилею творчого процесу і я дуже радію цьому. Але, карантин ще не закінчився, тому творчий марафон для дітей #ДОБРОВІРУС ТА ЙОГО ДРУЗІ! триває. І я запрошую всіх бажаючих долучитися. Адже саме зараз одинадцять цікавих завдань і напружена робота над «Енциклопедією добровірусів».
