Достоєвщина

Було це зовсім недавно, напередодні карантину. Побувала я в одній школі. Поки діти збиралися в актовій залі, мене завели в кабінет директора. Розговорилися.
Директор:
– Проблема, діти зараз зовсім не читають.– Так, знаю про цю проблему. Тому я й тут. Власне, я й приїхала, щоб спонукати дітей до читання. Мотивація дітей до читання після зустрічей з авторами дуже зростає.
– Ой, не знаю, не знаю. Якось раніше я могла їм в голову всунути Достоєвського. Вигадувала різні методи. Ну хоч якось виходило. А тепер: і так, і сяк – не хочуть його читати. Про Достоєвського чути не хочуть.

Сиджу. Дивлюся на директорку. Тролить мене так, чи що? Не схоже. Починаю обережно:
– А ви не пробували з ними почитати щось інше замість Достоєвського? Те, що дітям було б цікаве. Гаразд, українські автори вам не підходять, ви світова література, то зараз є купа перекладеної сучасної літератури, зарубіжної. Захопливої. Не пробували інше пошукати?
– Як це, інше? Він же є в програмі. Це ж Достоєвський!

Таак. Ясно. Складний випадок. Клінічний. Знаю відповідь на своє запитання, та роблю директрисі підводочку до роздумів:
– А по Достоєвському є зараз якісь питання на екзаменах, що його треба знати досконально, здають, наприклад, на ЗНО?
– Ні, не здають. Немає по ньому питань. Світова ж не здається в ЗНО!
– Ну от, якщо він ніде не здається, і діти його не хочуть, і не постраждають їхні відповіді на ЗНО – то може замість Достоєвського іншу книгу? Цікаву?

Директриса дивиться на мене широко відкритими очима. Такої крамоли вона не сподівалася почути в себе в кабінеті. Голос набув високих інтонацій:
– Ви пропонуєте, – аж задихнулася, – ви пропонуєте не виконувати програму?
– Ну якщо він вам такий дорогий той Достоєвський, розкажіть дітям, що є такий автор, пише оте й оте, нехай знають, це займе 15 хвилин. А 30 хвилин почитайте щось потрібніше дітям. Повчальне. Сучасне. На близьку їм тему.
– І що я скажу?
– Кому, дітям?
– Начальству!
– Якому?
– Ну цьому, з управління освіти.
– А нащо їм щось казати? Звідки вони знатимуть, що ви читали замість Достоєвського цікаву дітям книгу?

На мене хлюпнуло чи то крижаним холодом, чи переляком, міняю тактику:
– Ну гаразд, скажіть, як є, мовляв, не цікаво, діти не читають, плюються, воно їм чуже, попросите начальство написами в міністерство, щоб його зняли.
Директриса, як риба хапає ротом повітря. Аж боязко стало за її здоров’я.
– Це ж Програма! – каже так, наче про Бога.
В цю мить у двері кабінету зазирнула завуч:
– Пані Ларисо, діти зібралися, можемо йти.
Піднімаюся зі стільця, кажу на прощання:
– Програму пишуть люди. Звичайні люди. Вони можуть і помилятися. І якщо й далі в нас будуть такі підходи, то наші діти ніколи не стануть читати.

А вже після зустрічі, коли їхала в авто, подумала: «Якщо у нас будуть такі підходи, і ми насильно пхатимемо в голови наших дітей не зрозумілих їм, не по їхньому віку ще й іноземних авторів, і забиватимемо ними памороки, наші діти не те що не стануть читати, – ми ніколи не збудуємо нову, прогресивну, українську Україну».
——————————————————————-
Усім адептам Достоєвського в Україні, перш ніж плюватися в коментарях, пропоную без гугла назвати десяток українських класиків, і що вони написали (окрім Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського, Кобилянської). Лише після цього поговоримо про Достоєвського.